Для людей-від-літератури: преміальний зорепад. Протягом двох осінніх місяців вручають ті премії, які визначатимуть карту літературного процесу бодай наступного року.

Нобелівка. Нині її отримав американський рок-музикант і поет-пісняр Боб Ділан. Виявляється, що головну літературну відзнаку можуть мати твори, які довго перебували на маргінесах Великої Літератури. Такі-от як пісенна лірика. Хороший шок для інженерів людських душ у вежах зі слонової кістки.

Британський Букер, за роман англійською мовою. Вперше за час існування премії відзначили письменника з США. Пол Бітті написав сатиричний роман про Америку, точніше – про тамтешні расові проблеми. Чому британців зацікавилися расовими проблемами, пояснювати не треба. А сатиричні романи Букером нагороджують взагалі-то часто, це не новина.

Дублінська премія, теж за найкращу книжку англійською, але тут нею може бути і переклад. Цього року її отримав Акіл Шарма, американський прозаїк індійського походження. Відзначили його емігрантський роман «Родинне життя». Хроніка південно-азійської сім’ї, яка наприкінці 1970-х вирушає на пошуки «американської мрії».

Польський Англелус, за перекладену польською мовою прозу з Центрально-Східної Європи. Цього року відзначили роман «Книга шепотів». Він написаний румуном вірменського походження Варужаном Восгяняном про геноцид вірмен 1915–1916 рр. Центральна Європа стабільно любить поважні романи про незагоєні історичні травми (сусідів).

Що тут же підтвердив і чи не найвагоміший в Європі польський Фестиваль Конрада. Його відзнаку отримав роман польської письменниці українського походження Жанни Слоньовської «Дім з вітражем». Сумна історія трьох генерацій жінок однієї львівської родини; така історія затишною бути і не може.

Білоруський Гедройць, премія за прозу білоруською мовою. Лауреат’2016 – роман Макса Шчура «Завершити гештальт». Книжка про подорож до Голландії написана білорусом, який живе як політичний біженець у Чехії. А виданий був цей роман у Тернополі. Премія імені Гедройця скерована на подолання культурних кордонів. Працює!  

Та й в загальному заліку літературні премії цієї осені – просто таки глобалізаційна і мультикультурна мрія. Одним елегантним жестом комітетів знімаються кордони: між жанрами, між стилями, між національними літературами і мовами. Ненав’язливо і наочно. Навіть застібнута на французьку мову Гонкургерівка регулярно відзначає прозу емігрантів (цьогорічну ще чекаємо). І залишається одне питання для розгубленого (не без того!) читача. Це різнотрав’я впливові премії самі формують, чи уже є готова картинка, і вони нам її просто показали, зафіксувавши? Мабуть, і те, і інше. 

Ну і під цей красивий перелік відзнак скажу, що й деякі українські книжкові премії озвучили лауреатів та списки претендентів. Але це уже і не новина, і не подія по суті. Наші премії здебільшого ніяк не впливають на подальшу літературну долю переможців і переможених.

Про це і хочу злегка поговорити. Для чого існують літературні премії і Літературні Премії?

Книжок написано забагато. Не вистачить життя перечитати. Буквально. Кажуть, що книжки, які входять до списків обов’язкового читання – завжди дуже випадковий вибір. Цю селекцію треба бодай якось систематизувати: і премія тут – найзручніший варіант. Не встигаєш читати все? – То читай короткі списки відомих премій. Це якісь там шістдесят, скажімо, творів на рік. Але ти орієнтуєшся в актуальному літпотоці. Не тонеш і не плаваєш при цьому у мілких водах. 

  Випадкові культурні процеси, кажуть. А чому «випадок» цей здебільшого припадав на великі романи білих гетеросексуальних чоловіків середнього класу? Такий відбір він завжди політичний за фактом: не можна спрогнозувати, але йому можна спробувати чинити спротив.

Скажімо, є Букер, а є поруч його аналог – Оранж прайс, для найкращої прози англійською, що написала жінка-прозаїк. І ця відзнака впливова, зауважу. Оце і є спротив. Створити свій «список». Створити свою заохочувальну премію. До речі, це один із різновидів літературних премій, і найбільш дієвий. Заохочувальні премії, такий собі відповідник робочих квот у культурі. Премія для письменниць, для не-білих авторів, для авторів-емігрантів, для молодих авторів тощо. 

Хоча… По суті всі премії є заохочувальними. Оті названі мною відзнаки мають обов’язкову фінансову складову, більш чи менш переконливу («найдорожча», либонь, Дублінська).

Побутує в етнографії елегантне поняття «суспільства обмеженого блага». По суті це спільноти бідноти. Соціальні групи з дуже обмеженим економічним ресурсом. Вони тримаються купи на такому уявленні: якщо хтось має якусь річ до використання, то він її забрав у тебе, який такого блага отож позбавлений. Він її не заробив, йому її не подарували, він її не заслужив – він її відібрав саме у тебе; тільки так. Спільноти культивованої заздрості. Найяскравіші приклади подібних утворень на наших цивілізованих теренах? От не знаю, чи здивуєтесь, але це, зокрема, і мистецьке середовище. Там, де бракує всього: визнання, уваги, поваги, грошей, соціального впливу і т.п. Там, де працюють «на безсмертя» і «за безсмертя». Введення елементарного фактора – грошей як винагороди за гідно зроблену працю – знімає багато проблем всередині середовища. Прямий обмін «зірочок» на грошові знаки – це добре. Щедро оплачувані «зірочки» – це прекрасно.+

Так, трішки парадоксально. Нагороди, які повсякчас супроводжують сплески незадоволення і скандалів. Так, саме вони, премії, і забезпечують нормальне функціонування професійного середовища.

А читач? А читач натомість отримує нові книжки до списку обов’язкового читання. І тут уже він починає працювати собі «на безсмертя»... Книжок бо насправді написано забагато, як на одне людське життя.