Віоліна Ситнік — письменниця, дипломант конкурсу «Гранослов-2016», співавторка збірок веселих дівочих оповідань «Балачки про все на світі» й «Теревені аж до ранку». Співзасновниця творчого об’єднання Phoenix. Її збірку оповідань «Особистий простір» презентували цього року на Форумі видавців.

«Одвічна проблема сучасної жінки — будувати кар’єру чи сім’ю?…». Такими словами розпочинається анотація. Проте письменниця не обмежується винятково сюжетами про емансипацію і вибір між сім’єю та кар’єрою. Більшість оповідань збірки про жінок різного віку й соціального статусу. Вони мають різні амбіції, вихідні точки, проте всі без винятку прагнуть знайти гармонію між «можу», «мушу» й «хочу». Декому це вдається.

Віоліна Ситнік пише легкою, живою мовою, і у своїх історіях тримає гранично високий рівень емоційного напруження. У кожному з коротких оповідань перед читачем розгортається повноцінна драма. Оповідання у збірці цілісні, а гострота деяких піднятих тем може загнати читача в глухий кут і навіть шокувати. Віоліна Ситнік не лише виписує лав-сторі із конфліктом на кшталт «вона його любить, він її — ні», а й вводить у гру жорстоких працедавців з-за кордону, бюрократів, альфонсів. Антагоністом може стати алкоголічка з вокзалу й навіть тиранічна мати. Від деяких історій холонуть жили. Зокрема, надзвичайно складно читати оповідання «Винен братик», про жінку, яка після чергового зриву вагітності перебувала в перманентній депресії. Вона була лікаркою, й одного разу під час виклику стала свідком дечого жахливого. І зауваження, що оповідання «написане на основі реальних подій», збільшує жах устократ.

Не менш важко читати оповідання «Буйний», головний герой якого схожий на одного з хуліганів з повістей Юрка Покальчука. Такі історії нагадують, що інколи хепі-енду може не бути, на жаль.

Проте є у збірці й оповідання, від яких стає тепло, і їх більше. Про кохання, яке роками маскувалося під «усього лише» дружбу («Мачо і фам-фаталь»), про дружбу жінок, чиї чоловіки служили на передовій («Друзі пізнаються в біді»). Є і прекрасний елегійний сюжет про дитинство («Дощовиця»): той час, коли ситуації, такі буденні для дорослих, дітям видаються магією. Класичний романтичний сюжет про доленосну зустріч («Таємниця червоної парасольки») авторка опрацювала вельми нестандартно й витримала інтригу до останніх рядків. «Тут тобі відірватися не можеш, як від блокбастеру, тут затишшя перед бурею — (що й чекає тільки на наступній сторінці!), тут щемлива сповідь, яку не можна не дослухати, не дочитати, тут ти від серйозних проблем переносишся у дитячі спогади, а тут навіть на сльози пробрало», — написала про збірку письменниця Маргарита Проніна. І так і є насправді. У цих історіях не бракує ні життєвої правди, ні трагічних або ж щасливих випадковостей, ні людської жорстокості чи людської доброти. Хай там як, усі ці оповідання об’єднує надія.

Чи доцільно рекомендувати цю книгу дівчатам? Звісно, адже є велика імовірність, що в одній із героїнь дівчина впізнає себе. Але теми, які обирає Віоліна Ситнік, універсальні. Коли йдеться про дружбу, кохання й моральні принципи, стать читача не грає жодної ролі.

Дар’я Кучеренко