Re: цензії

Читаючи твори художньої літератури чи репортажі з війни, можна писати рецензії, порівнювати, аналізувати, коментувати – зі своєї вежі комфортного домашнього гніздечка. Але читати оцю – «Життя P.S.», щоденникові записи Валерії Бурлакової, учасниці АТО, журналістки «Українського тижня», в якоï загинув хлопець-наречений (бо вони обіцяли одружитися після війни) – боляче і важко. А тим більше це коментувати.

Важко найперше тому, що це не лише описи війни словами очевидця, а голі думки людини, яка нещодавно втратила кохану людину.

«Усі ці записи – чи то мій щоденник, чи то мої листи до нього. Спочатку я писала пости у соцмережі. Перші шість дописів – саме звідти. Все, що написала потім – шкрябала олівцем у блокноті, сидячи в окопі. Строчила на ноутбуці у військових шпиталях. Набирала на телефоні на цвинтарі. І так – 40 днів. Писати хоча б щось стало тоді єдиним порятунком – писати, аби продовжувати говорити з ним. Мені й зараз дивно: «з ним» замість «з тобою».

Спогади, фрагменти смс, жартівливі нотатки, дзвінки і розмови з рідними, описи епізодів життя-як-воно-є на лініï вогню із побратимами. Із таких шматків і складається ця книжка. І це не жаль та плачі за втратою. Це продовження війни-без-нього, продовження життя і слова підтримки.

Ця книжка не була б такою сумною, якби не була такою романтичною. Історія Лєри і Морячка тривала виключно на фронті. Завдяки цим щоденниковим записам видно усю їхню щирість і справжність, усю війну без прикрас, кохання двох людей, любов до своєї Батьківщини…

Цю книжку ви не зможете читати, наприклад, попиваючи мохіто на пляжі. Зрештою, її так читати і не можна. І задоволення від читання такого тексту ви також не отримаєте. І це реальність, яка тут і зараз, у нашій краïні, хоча багато-хто звик, змирився, забив, забув про війну. І власне такі тексти про неï нам знову нагадують, виривають нас із комфортноï зони, кричать своєю справжністю, виливаються на нас окропом справжньої крові і поту. Так, для військових війна стала їхньою реальністю – але не для того, щоб ми про неï забули. І не для того щоб був мир. А щоб була перемога – так вважає авторка цієї книжки.

Авторка не ідеалізує війну. Вже на початку книжки вона побіжно згадує і про фальсифікації документів, крадіжки і брехню. Розповідає, як у неї вкрали зброю і як цю справу легко «зам’яли», про гендерне питання – питання жінок на фронті, через яких, на думку чоловіків, усі проблеми, про домагання чоловіків і так далі.

«Усе це не надихає на боротьбу. Але все це не має до неї жодного стосунку».

Коли Лєра приїжджає у Морячкове село на поминки, то в школі, де він вчився, зустрічає заплакану завучку. Та постійно плаче, бо боїться, що її синові прийде повістка. А «у коридорі на першому поверсі – портрети всієї Небесної Сотні. Поруч – твій великий портрет. Такий от дисонанс. Прірва між тим, чого ми вчимо дітей, і тим, чого очікуємо від них. Дивіться, діти, це герої. Але ми будемо молитися, щоб ви ними не стали. Бо герої все ж таки вмирають» .

Лєрина війна продовжується тепер на двох фронтах. Тепер це ще й боротьба із відчаєм і темрявою думок. Що не вбиває, те загартовує. Жінка, що втратила коханого, але не втрачає сили. Жінка, що стає щодня сильнішою вже тому, що цей день для неï настав.

« Але смерть – не завжди кінець. Інколи з неї можна почати ».

Лєрі легко пробачається пафос про «споконвічну фортецю українського духу» чи «напівказкову українську землю» хоча б тому, що у її випадку це не просто слова. За такими висловлюваннями стоїть досвід боротьби, на яку вона добровільно погодилася, ризикуючи власним життя. Жодних меркантильних цілей чи матеріальної вигоди.

Звичайний 25-літній хлопець Морячок із Делятина тепер отримав ще одне життя, і це найбільше, що могла зробити для нього кохана. Лєра не ідеалізує його, а щиро ділиться тими потаємними спогадами, що залишилися як частина світлої пам’яті про ще одного героя України. Останні сторінки книги – це 25 світлин Морячка, Лєри, їхньої війни, їхнього побуту на лінії вогню.

Окрім Морячка, героями книжки стали й інші побратими Лєри, епізодично з’являється мама Морячка, київський таксист, військовий капелан і в особливому світлі військовий психолог.

Кошти, отримані від продажу цієї книги, підуть на допомогу пораненим бійцям та їхнім родинам.