З-поміж прозових українських новинок сезону літо-осінь варто звернути увагу на книжку з романтичною назвою «Нічні купання в серпні». Написав її полтавський автор Сергій Осока, раніше знаний як один із цікавих сучасних поетів, а ось тепер уже й прозаїк.

«Нічні купання в серпні» — збірка оповідань і новел. Відмінні сюжетами та стилем, вони об’єднані головним героєм-оповідачем і спільним настроєм. Це спогади молодого чоловіка про дні й місяці дитинства та юності, проведені в рідних у селі на Полтавщині. З відповідною амплітудою від пасторально-ідилічних до депресивних емоцій. З типовими й дуже добре впізнаваними для більшості читачів історіями. Тут ви зустрінете риболовлю з її особливою субкультурою, народні обряди, «золотий вік» дитячих років при бабусі, перші амурні пригоди головного героя, а також пригоди алкогольні, подорожі й прогулянки, природу й багато іншого. Але, звичайно, й тиск замкнутого життя в сільській громаді, ущербний консерватизм, глибокий соціальний занепад села, родинні конфлікти, трагічні фінали тихих і гучних пристрастей (як-от стримані залицяння з музикуванням у саду, які закінчились убивством через ревнощі).

Інакше кажучи, перед нами — об’ємна картина життя в селі пострадянської України (переважно дев’яності та двотисячні роки). Життя в чомусь буколічного, в чомусь нестерпного. Сергій Осока чітко добачає як переваги описуваного ним простору, так і недоліки. Але в обох випадках пише про них дуже емоційно, ба навіть сентиментально (де-не-де і не без надмірностей). Тобто, беручись до книжки, треба бути готовими і до світлих епізодів, і до вельми болючих моментів.

Звернення «літературної уваги» до села у ХХІ столітті — це цікаво. Адже сільська частина життя сьогоднішньої України часто залишається в тіні або віддається на відкуп малоінформативним стереотипам. Тим важливіше, коли письменники беруться передати дух, слова і реалії. Варто відзначити й увагу автора «Нічних купань у серпні» до суто культурологічних питань. Осока зображує концептуально яскравий момент, коли поламані, модифіковані й деформовані у ХХ столітті елементи традиційної української народної культури вступають у контакт з тенденціями сучасними, «постмодерними». І схоже, письменник зовсім не вважає, буцімто такий контакт є смертельним для архаїки. Радше йдеться про новий синтез. І про те, як «покоління дітей», що було в кращому випадку байдужим до сільських артефактів, змінюється «поколінням онуків», у яких культурні практики села знову починають викликати інтерес.

Усе це, до речі, — теми, плідні не лише для художньої літератури. Вони потребують і культурологічних, історичних, соціологічних досліджень, осмислень, узагальнень. Та й лінгвістичних чи соціолінгвістичних теж — як, наприклад, сьогодні почувається знаменитий «полтавський діалект»? Декотрі його елементи досить рясно присутні в прозі Осоки, нагадуючи про, м’яко кажучи, неповноцінність «західно-східного» виміру мовних (а також і культурних, і політичних) дискусій, коли в них не враховується ключова, чільна роль Центральної України.

Сергію Осоці не зовсім очікувано вдалося поєднати у своїй книжці різноспрямовані тенденції сучасної прози. Скажімо, одні оповідання чи новели «Нічних купань у серпні» належать до того вельми поширеного сьогодні стилістичного типу, в якому емоційна напруга сентиментального чи пригодницького характеру поєднується з дуже чітко і просто виписаним сюжетом, із реалістичними ефектними діалогами. Інші ж занурені в загадкову атмосферу зміщених сенсів, фонетичних і ритмічних орнаментів, згущеної образності, яка означає тут більше за сам сюжет, тему та героїв. Така стильова розмаїтість свідчить лише на користь письменника. Вона не тільки потенційно здатна розширити коло вдячних читачів, а й недвозначно натякає на можливість подальшого цікавого і яскравого розвитку творчості Сергія Осоки.+

Олег Коцарев