У книжці для підлітків можна спробувати відтворити голос людини із покоління, до якого звертаєшся. А можна говорити голосом попереднього покоління, грубо кажучи, «батьків і вчителів». Автор книжки «Ще одна цегла в стіні», Андрій Тужиков, обрав дещо середнє, голос старшого брата. Він описує події дитинства та юнацтва теперішніх двадцятип’ятирічних, звертаючись до аудиторії 13+, і створює таким чином ситуацію розмови старшого брата із меншим братом. Або сестрою, бо хоч більшість розказаних у книжці історій належать до саме хлопчачого досвіду, та, можу припустити, для дівчат вони також будуть цікаві, як участь у розмові, яку зазвичай ведуть не у твоїй присутності.

Цей старший брат-розповідач, звісно ж, має багато досвіду, дуже цікавого для свого адресата, і готовий ділитися ним щиро та без купюр. Однак, разом із тим, намагається передати своєму співрозмовнику певний світогляд, певні лайфхаки, певні не-наступай-хоч-ти-на-ці-стоптані-граблі.

Тож «Ще одна цегла в стіні» – це збірка коротких епізодів-оповідань, кожне з яких описує важливий досвід становлення героя-оповідача і навіть піднімає питання про ключові досвіди усього покоління.

Серед описаних епізодів – перша бійка із хлопчиком-мажором (сталася у п’ятому класі, тож героям на початку книжки приблизно по 10 років), далі – захоплення світом графіті, геймерство, перший похід у військкомат, лазання дренажним колектором, посвята у студенти, перші підробітки, перший хабар, перший політичний мітинг… У героя-оповідача є два друга, Петро і Шапка, тому багато з описаних історій стаються, так би мовити, у трьох варіантах, адже показано поведінку і реакції трьох різних людей одного покоління.

Практично в кожному з чотирнадцяти розділів книжки між рядків читається фраза: «Та все це зовсім не так, як здається на перший погляд». Розповідач часом дуже критичний і самокритичний. Аж до останнього розділу, в якому він уже молодий одружений чоловік, а його самокритика, іронія і відчуття справедливості починають йому зраджувати.

Тож наприкінці історії читач, за задумом автора (наскільки можу судити) має зробити кілька кроків від героя, згадати назву та замислитися, хто тут «ще одна цегла в стіні». Тож, якщо – суто гіпотетично – цю книжку для позакласного читання буде задано комусь на канікули, і за нею треба буде виконати письмову роботу – то жодних проблем із визначенням «теми та ідеї твору» виникнути не має.

Втім, «Ще одна цегла в стіні» написана легко і так само легко читається завдяки коротким гарно скомпонованим розділам. Тож у неї немає жодних шансів стати ще однією запилюженою нечитаною цеглиною у книжковій шафі.

Галина Ткачук