Якщо Марі Кондо вважають спеціалістом із прибирання, то мене можна сміливо назвати профі з хаосу. Я цим не пишаюся і не вважаю цю рису «милою хибою» чи проявом «творчої натури» (серед колег-нечупар трапляються й такі). Швидше, якраз навпаки, нещодавно порахувавши всі причини, з яких мене гризе кепський настрій, виявила, що лідирує у цьому списку безлад у оселі й постійна необхідність прибирати.

Оскільки я людина доросла й свідома, то, відкриваючи книгу консультанта з прибирання японки Марі Кондо, налаштована була достатньо скептично. Завжди насторожують запевнення на кшталт «після прочитання цієї книги ви заробите мільйони без зусиль», або «налагодите особисте життя», або «приберете в оселі раз і назавжди». Частково цей скепсис виявився виправданим. Адже порад щодо того, як швидко й радісно вдесяте за день вимити посуд після родини із п’яти чоловік, Марі Кондо не дає. Книга присвячена техніці впорядкування речей. Цей процес авторка ділить на два етапи: позбутися зайвого (того, що не приносить радість) і знайти своє місце для речей, що залишилися. Цифри, які наводить Марі Кондо, вражають, її клієнти викинути до мільйона літрів непотрібних речей, які роками загромаджували їхній життєвий простір ще на час написання книги. Зараз ця цифра, напевно, подвоїлася.

Звісно, можна лише порадіти за людей, які звільнилися від мотлоху й, за запевненнями авторки, змінили своє життя на краще, але зі шкільних уроків фізики нам усім відомо: нічого не з’являється нізвідки й не зникає в нікуди. Викинуті речі й далі продовжують існувати на смітниках і звалищах, тому оця рішуча настанова викидати мотлох мала б, на мою думку, зрівноважуватися настирною порадою не купувати того, що не приноситиме радість чи користь, і взагалі купувати менше. Та й загалом у книзі зовсім не відведено уваги повторному використанню речей чи їхній переробці. «Не приносить радість — викидаємо!» — однозначна порада авторки. Для Японії з густотою населення 339 чоловік на кілометр квадратний така філософія легко може перетворитися на сміттєву катастрофу. Щодо України, то для нас ця книга дуже актуальна, адже якось так заспокійливо й ненав’язливо нагадує, що ми не голодуємо, дефіциту зараз немає і сервізи, які роками простоювали в сервантах, не в моді. Після «Викинь мотлох із життя!» отой роками, щоб не сказати століттями, натренований м’яз тримати речі «на чорний день» трохи розслабляється, а очі самі помічають в оселі купу непотрібних речей, які зберігалися на випадок чогось, що так і не трапилось.

Дотримуючись принципу сучасних книг із коучінгу, Марі Кондо багато розповідає про себе, своє життя й той шлях, який вона пройшла перед тим, як заробити мільйони на прибиранні. Середня дитина в родині, вона не мала стільки батьківської уваги, скільки потребувала, та й у школі не змогла знайти друзів. Тож багато уваги Марі з самого дитинства присвячувала речам, які її оточували, своїй кімнаті й будинку. Оце олюднення речей, турбота про їхнє «щастя» й комфорт, звернення до будинку, як до живої істоти, багато для кого може видатися дивними. Здається, авторка тут переборщила. Однак, з другого боку, це надає книзі своєрідного японського шарму, робить текст на загал цікавішим й легшим для прочитання, одним словом, робить текст дійсно авторським. Погодьтеся, поради щодо прибирання дають сотнями, але чи багато кому вдавалося на цьому прославитися? І до того ж, якщо хочеться «об’єктивних» господарських порад у наказовому тоні, ніхто не заважає, відкопати бабусині радянські довідники з домоводства.

Ще однією псевдохибою книги є її простота. Ідея полягає в тому, щоб оточити себе речами, які приносять задоволення, а інших позбутися. Цю думку авторка повторює десятки разів, наводячи не менш прості докази своєї тези. Читач інстинктивно не може в це повірити. Так просто? Це неможливо. Якби все ці поради супроводжувалися, кілометрами алгебраїчних рівнянь, повірити було б легше. Але ні, від першої до останньої сторінки все просто. І складно одночасно, адже потрібно не важко гарувати в поті чола, а змінити своє ставлення до життя. Перестати накопичувати спогади, позбутися «підстраховок», які насправді не підстраховують, довіритися сучасному світу. Викинути інструкції електроприладів, квитанції щодо оплати, усілякі папірці, коробки на випадок переїзду, надто теплі речі на випадок глобального похолодання, мішки соди й солі, довіритись своїй державі, своїм співвітчизникам… Та це те саме, що падати навзнак на руки незнайомим людям із групи психологічного тренінгу або ще гірше, падати на руки людей знайомих. Книга «Викинь мотлох із життя!» вчить не стільки прибирати й розставляти речі, скільки довіри до свого оточення й життєвого простору. Мені здається, що саме такої здатності не вистачає дуже багатьом людям. А посуд усе одно доведеться мити.

Вікторія Зенгва