Re: цензії
- 29.09.2026|Тетяна Дігай, ТернопільДіти сьогочасної війни
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Найбезглуздіший з усіх безглуздих способів
Цьогорічний Книжковий Арсенал, натхненно постогнуючи про стагнацію сучукрліту, жваво обговорював дві новинки – біографічну книжку про порноакторку і антитутопічний роман про суспільство, економіка якого тримається на канібалізмі.
Говорять про конструкти популярної культури, слухаю уважно... Я ж вірю в теорію змови! Вони точно щось знають! Усе починалося з моди на інопланетян. Кажуть, пришельці у поп-культурі були метафорою Холодної війни. От таке: прийшли звідкись, щоб захопити наші ресурси і встановити свою нелюдську владу. А мені здається: йшла масована підготовка до незупинної міграції села у місто. Наші рідненькі «понаєхавші» –контакти третього ступеню. З переселенням народів змирилися, інопланетяни одомашнилися і стали нецікавими.
Настав час харизматиків-вампірів. Кажуть ті, то давала взнаки Арабська весна. Бідних сексуально заклопотаних йолопів спокушають привабливі повабні інші раси, чия культура старша і розвиненіша. Вони навертають до себе, маскуються і групуються – і вони давно серед нас. А я маю теорію, що мода на вампірів – суто екологічна за походженням. Жодна бо тема з кровопивцями не минає без супроводу нестерпної спеки південноамериканських, скажімо, штатів. Бо глобальне потепління, воно таке. А хоч кохатися, хоч відсипатися приємніше в таку спеку з чимсь прохолоденьким. І грець із ним, із парниковим ефектом. Тепер зомбі і людожери (укрліт – в актуальному контексті, понімаєте). Все частіше міркують, що у такий спосіб маскульт опрацьовує травми тоталітарної минувшини. Щось довго харчується тобою, і от коли ти впевнений: «я гідно позбавився свого темного минулого», воно оживає і приходить доїдати. А я сумніваюся. Якщо згадати про наростаючу загрозу світового голоду, вони готують нас до зняття табу на канібалізм. Останнє цивілізаційне табу, зауважте. Зжерти когось – значить, зіпсувати людське тіло, яке мало б за інших умов благополучно розмножитися. Отож вирішують відразу дві біди: глобальне перенаселення і світовий голод.
До чого тут порно-акторка? – спитаєте. Я і тут маю відповідь. Всі теорії змови проблематизують певні режими (не)видимості. На те вони і таємні. Як в старому парадоксі: чи можна зрозуміти, коли бреше людина, яка говорить: «Я брехун». Наголошена і культурно обґрунтована відвертість порно є на позір (даруйте за каламбур) сліпою зоною читацької реакції. Порно не передбачає невизначених чи неадекватних сексуальним резонансів. Одна моя подруга була влучно діагностувала у себе клінічну депресію тієї миті, коли розридалася під час перегляду відвертого відео. Воно і ясно. Плакати в цьому антуражі – то щось не те… А тут акторка відверто розкаже, на якій суровій правді життя ґрунтується ця чиста (або ні) еротична фантазія. Такі собі суто технологічні тіла – в сенсі технології їхнього використання. Останнє, що захочеш, це читаючи – сексу…
Так, стоп... Серйозна ж бо розмова. Позаяк будь-яка розмова, котра включає такі елементи як порно і антропофагію (навіть як метафори, що вже про буквальне прочитання) посилена пропагандистськими інтонаціями. Масліт – ще та школа життя. Соціалізація споживача популярної культури – настільки багатий ресурс, що сумна наша елітарна давиться від заздрощів сторінками, видраними з «Улісса». Кітч своєю чергою – універсальна комунікативна одиниця, він «зчитується» більш-менш адекватно будь-яким споживачем (недобровільним в тому числі). На правах тотального культурного коду кітч може запропонувати різні, отож дієві форми витиснення травматичного досвіду. Смакуємо сповіді гастарбайтерки, що робить кар’єру в порно, або гидимося від детального опису розчленовування людського тіла – ми завжди опрацьовуємо якусь глибинну проблему на загальнодоступному рівні. І не те щоб індивідуальну… Поміркувати б про культурно підважену активність привілейованих соціальних груп – сексуальну активність чи харчову. Вони завжди мають якісніші секс і їжу. Але та розмова буде страшніша за роман про канібалів-фашистів. Навіть не так. Травму ми не опрацьовуємо, а заміщаємо чи витісняємо – тобто підміняємо болісні картини двовимірним глянцем. Привітаймо щиро нашу рідненьку повсякденну культуру поверхових почувань (ага, він самий, гламур), що вона все одно існує за рецептами культурного виробництва. А пізнання тим часом замінюється на нормативність. Не так важливо, чому хтось когось трахнув у світлі софітів чи з’їв на літній кухні, цікавіше: чи підігрів перед тим?.. Здається, знайомі процедури? Напрочуд знайомі, бачили вже. Хіба що Павка Корчагін свого часу не додумався ум´яти побратимів. Зате ні холоду тобі, ні голоду у світлому майбутньому, ні привидів прокаженого минулого, ні небезпечних гостей з-за кордону, і всюди левенята з ягнятами пасуться.
Страшні історії з побуту порнобізнесу і людожерів – вони дуже чесно виконують за нас соціальну і культурну роботу, яку б ми самі мусили робити та не робимо. Вони обґрунтовують неоднозначність нашого ставлення до нарочитої очевидності, котру нам намагаються продати. Та фіксують насолоду з цим пов’язану. Так, саме так напрацьовуються шкідливі споживацькі звички планетарних масштабів… А я собі на Арсеналі купила значок із Лисим Котом (тим, самим, що не празнує День психічного здоров’я). І ходжу тепер всюди з тим красномовним втаємниченим «Не празную» на грудях. Бо я точно щось знаю!
Ганна Улюра
Коментарі
Останні події
- 29.09.2026|18:28160 років Михайлу Грушевському: людина, яка писала і творила українську історію
- 29.09.2026|15:41Українське шістдесятництво як явище світової культури
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
