Re: цензії
- 29.09.2026|Тетяна Дігай, ТернопільДіти сьогочасної війни
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
«Байстрючка» Марії Хімич: роман про скелети в сімейних шафах
Марія Хімич.Байстрючка: роман. —Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016, — 224 с.
Цей роман схожий на великий торт, в якому кожний шар — нова історія, яка гармонійно поєднується з іншою історією. Коли читаєш «Байстрючку», то складається враження, що дивишся бразильський серіал, який знімали в одному з містечок України. Авторка роману ласкаво називає його Задрипинськом, та ще й згодом зауважує: «У подібних маленьких містечках добре живеться лише дітям і старим. (… ) А для молоді таке середовище проживання загрожує тільки безбожною пиятикою, тож вона при нагоді звалює подалі, до великих міст».
Зрозуміло, що у тих людей, які не поїхали з містечка й далі живуть в Задрипинську, мають бути якісь розваги, а не лише праця і клопоти вдома та на городі. Цією розвагою для героїв роману стала чорна магія та невмируща тема байстрюків. Почалося все просто і невинно, з жартівливої сварки двох сестер — Варварки та Ксеньки, під час якої старша сестра відкрила сімейну таємницю: виявляється, що Ксенька — байстрючка.
Після цього тема байстрюків підіймалась в романі багато разів. Навіть у дещо абсурдному сенсі, як сон чоловіка, що має чимало позашлюбних дітей у містечку: «Час від часу Наталці сниться один і той же кошмар. Вона заходить у наш дім, а там на підлозі бавляться немовлята. Мої байстрюки. Їхні матері дружно вирішили підкинути їх мені, батьку. Наталка з розлюченим криком кидається на мене і починає душити».
Протягом двохсот сторінок герої розплутують історії з минулого, коли хтось і когось неодмінно зраджував. Мешканці Задрипинська кохали один одного, стрибали в гречку, а потім забували про свої пристрасті, сприймаючи їх лише як факт біографії. Результатом мінливих почуттів стали позашлюбні діти. Вони жили собі спокійно, аж поки не дізналися про своє справжнє походження. Ось тоді й почалися дива: у багатьох родин знайшлися скелети у шафах, одна жінка згадала про свою здібності екстрасенса, а інша поліпшила власні чаклунські навички.
Якщо читачу буде замало таких сюжетних вивертів, письменниця Марія Хімич приготувала сюрприз: детективну лінію у романі. Здається, що в містечку неодмінно мали когось покалічити і вбити. Саме цього елементу не вистачало книжці — моторошних подій, які скінчилися умовним хепі-ендом. Мешканці Задрипинська врешті-решт віднайшли свій вірний шлях у бурхливому вирі життя. Тому фінальні слова авторки звучать дуже спокійно і примирливо: «У цій картині моя віра в те, що байстрюки мають право на життя і щасливу долю. Вони мають право знати правду й чесно говорити про неї. Вони — це не сором для родини. Байстрюки — лише діти, які довірливо дивляться на цей світ і чекають від нього маленького дива…».
Катерина Холод
Коментарі
Останні події
- 29.09.2026|18:28160 років Михайлу Грушевському: людина, яка писала і творила українську історію
- 29.09.2026|15:41Українське шістдесятництво як явище світової культури
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
