Називає його літературною ­агенцією. За три роки видали понад 80 книжок. Одна з останніх — "1986. Чорнобильські хроніки" столичного автора Сергія Трохима. Він як тележурналіст був учасником першої професійної зйомки наслідків аварії.

— Усе більше книгарень із центру і сходу країни звертаються до нас — шукають україномовні видання. Багато цікавляться бізнес-літературою, але української книги на цю тему немає. Про зарубіжний успіх є цікаві переклади, однак такий досвід не накладається на наше життя. Захотілося видати книгу, як стати успішним у вітчизняних реаліях. Восени запропонуємо "Десять успішних українських брендів". Серед них, скажімо, в галузі журналістики — "Українська правда", в освіті — Український католицький університет, у книжковій галузі — Форум видавців.

Дехто відмовлявся розповісти про справу чесно. А від непрозорого досвіду відмовлялися ми. У деяких галузях не знайшли жодного українського бренду, створеного після 1991 року. Наприклад, у промисловості.

— Якщо тобі чогось бракує, зроби це сам, — продовжує Василь Карп´юк. — Я друкую книжки, яких мені не вистачає. Одна зі свіжих — про Українську повстанську армію "Лісові хлопці".

У Карпатах, зокрема й там, де прописаний "Дискурсус", діяли відділи УПА. У Брустурові жили кілька вояків, розповідали правдиві історії. Я тоді був студентом, у голові було інше — не занотував. 2013-го задумали спонукати людей писати на цю тему. То був дрімучий час: Янукович, цькування сходу проти заходу, в історичному контексті — повне замовчування теми УПА, а в політичному — спекуляція. Цей конкурс якоюсь мірою був нашим спротивом. Прийшло більше сотні текстів. Третину з них ми надрукували в "Лісових хлопцях". Роман Маріанни Задорожньої видамо окремо. На день народження Степана Бандери, 1 січня, плануємо представити про нього книжку Олега Криштопи.

— У нашому видавництві вийшла книга Юрія Андруховича "Тут похований Фантомас". Із ним мали цікаве знайомство, — каже Василь. — Я вчився на перших курсах. Роману "Рекреації" Андруховича в книгарнях не було. Брав його в університетській бібліотеці на вихідні. Читав дорогою до села, а дочитував — як їхав назад. Бо вдома на книгу чекав брат — він її знав напам´ять.

І ось поїхали з хлопцями на фестиваль "­Шешори". Вилазимо з машини. А з сусідньої автівки виходить Андрухович. Ми з братом — по автограф. На чому? Брат розриває пачку цигарок, сигарети розсипаються. Після того Юрій залишив не тільки автограф, але й номер телефону.

Якось із села ­добиралися до Франківська через ­Коломию. Андрухович там представляв "Лексикон інтим­них міст". Він підвіз мене до обласного центру. Я запропонував: давайте ми видамо вашу наступну книгу. Він погодився. На зустрічах із читачами потім казав: "Мої книги видавали в столицях різних країн, а тепер — і в селі Брустурів".

Щоб книга стала успішною, вона має бути проектом. Ми допомагаємо їй дійти до читача, стати читаною. Видаємо різне — і жіночу прозу "Теревені аж до ранку", і поважну книжку Івана Франка "Терен у нозі". Вийде влітку до 150-річчя письменника. Не могли обійти цієї дати як справжні іванофранківці.

Діда включили в співзасновники

— Коли вирішили відкривати видавництво, виникло питання юридичної адреси підприємства. Орендувати офіс в Івано-Франківську не було потреби. Колеги працюють віддалено — у Хмельницькому, Києві, Львові. "Прописали" видавництво в хаті мого діда за адресою: просілок Грунь, 43, село Брустурів, — каже Василь Карп´юк.

— Діда Василя включили в співзасновники. Щойно приходили нові книги, ми везли йому примірники. Дуже радів від своєї причетності. На жаль, минулої осені помер, тож наш головний офіс час від часу порожній. У кінці року ви­йде збірка колядок, яку дідо упорядкував. Знав їх багато. Він закінчив чотири класи — два за Польщі, а два — при Радянському Союзі. Але багато читав. Працював із лісом, обробляв дошки, був сторожем у колгоспі. Завжди мав велике господарство.

Анна РОДІЧКІНА