У всіх народів і в усі часи зображувати богів було простіше, ніж людей? — не розкритикують ні друзі, ні вороги. Авжеж, богів тих мало хто бачив, а люди — ось вони, так близько (хоч іноді й так далеко у просторі-часі). Тому так непросто створити їх адекватний портрет фарбами, глиною чи словом — не возносячи до богів і не опускаючи до демонів.

У такій-от ситуації опинився нині і аз грішний, захотівши донести бодай пунктирно до українського читача творчість відомого у світі поета Єтона Келменді, з яким знайомий заочно, як заочно знайомий і з його батьківщиною, яка звучить мені вельми поетично — Албанія.

Тому, близько беручи до серця й розуму формулу геніального Ґьоте «Хто хоче пізнати поета — нехай їде в його країну», наперед перепрошую за творчу умовність портрета побратима по перу із романтичною біографією, стосом надрукованих книг, різнорівневих премій, звань і титулів, і з яким у нас, відчуваю, взаємна симпатія. Хоча наразі не тиснув йому руку в його родовому аристократичному гнізді в корінній і крилатій для нього країні.

Отож, дізнаючись побільше про універсально красивого чоловічою мужньою красою Єтона, закохуюся все більше у привабливу жіночною чарівливістю Албанію і — навпаки. Хоч розумію, що ніякі знання не замінять інтуїтивних відчуттів, совісності у найвищих духовних координатах. Адже література, зокрема поезія, — то історія людських емоцій.

Щодо батьківщини поета, то Республіка Албанія — країна в західній частині Балканського півострова на узбережжі Адріатичного та Іонічного морів. Її найближчі сусіди (скажи мені, хто твій сусід — і я скажу тобі дещо про тебе...): Італія (через протоку Отранто); на північному сході — Сербія, автономний край Косово; на північному заході — Чорногорія; Республіка Македонія — на сході; на південному сході — Греція. Лише перелік цих назв будить в душі цілий букет лірично-драматичних, а іноді й трагічних асоціацій.

Щодо знакових фактів життєтворчості Єтона Келменді, який пише албанською, англійською, французькою та румунською мовами і якому не чужі, як це часто буває у справжніх поетів, інші літературні роди й жанри — проза, драматургія, публіцистика, перекладацтво, — то варто маркувати такі з них: народився в місті Печ (Косово) 1978 року, закінчив факультет масових комунікацій Пріштінського університету, а потім навчався у Брюссельському вільному університеті.

Брав участь в Армії визволення під час війни в Косово у 1998-99 роках.

Останній біографічний штрих найбільше зачепив і став чи то відправною точкою, чи то кутовим фундаментальним каменем, чи просто психологічно-філософським, світоглядним магнітом-орієнтиром у поетичному міфотворчому світі Єтона Келменді, книга віршів якого «На верхів’ї часу» вийшла друком недавно і в Україні у перекладі чудового поета Анни Багряної у луцькому видавництві «Твердиня».

Саме війна ставить усе на свої місця за вищою ієрархією. Адже якщо для когось поетична аргументація світу — то велика фальш, то для когось вона — життя і смерть.

І саме війна і весна дають людській душі стрес, травму, радість-страждання (за Лоркою), яку під омофором любові — ненависті-любові й любові-ненависті — лікує молитва чи поезія (молитва-поезія, поезія-молитва...). Тому так важливо, як молиться чи пише вірші сусід по планеті, — щоби глибше й тонше вивчити себе в собі, а значить Того, який покличе іще раз, уже покликавши кожного з нас із материнського лона.

Важко, звичайно, адекватно сприйняти поезію у перекладі, але добре знаючи творчість перекладача, Анни Багряної, і роблячи поправку на вітер — суспільно-політичні, природні, етичні, етнічні, естетичні контексти — зможемо побачити, відчути, зрозуміти головне, векторне, вертикальне. Щоби взяти для себе і понести далі — не як медалі із золота, сталі, а як щось душевно-духовне, досвідне, болюче, трансформоване у тихе й тепле світло всесвітньої печалі і внутрішньосвітньої радості від самого факту, що ми тут є, іноді пульсуємо в унісон... попри все.

І саме поет-міфотворець, як ніхто, стає поетом-миротворцем, коли політики впевнено і вперто штовхають наш спільний світ у прірву апокаліпсису, ознаки якого закономірно присутні і в цій книзі:

Вже нічому не вірю

Навіть тим словам

Які промовляєш від щирого серця

Навіть перечитавши всі тексти-верлібри цієї книги, годі зрозуміти остаточно, кому сердечно вони адресовані: коханій? Албанії? Всевишньому?

Очевидно, — всім і всьому одночасно, з певною долею прерогативи у тому чи іншому вірші рваного ритму-натяку, рими-павутинки.

Хоча найчастіше все-таки, мені здається, вони є листами чоловіка з музикою в душі до своєї коханої, тобто Музи, екстраполюючись на уявні розмови Адама і Єви, які щойно втратили Рай...

У його віршах — ударно-концептуальні кінцівки, приміром: «І вся оця довга мандрівка // Була потрібна мені лишень для того // Аби прийти до самого себе», та мудро-екзистенційні епіграфи: «Тепер я прийшла до себе і можу жити з янголами». Останній належить Матері Терезі (справжнє ім’я — Аньєз Ґонджа Бояджіу, 1910-1997), «Молитви і заповіді» якої завжди зі мною (як оця: «Якщо тебе супроводжує успіх, ти наживаєш уявних і справжніх ворогів. І все ж, добивайся успіху!»). Вона була албанкою, що також дає мені можливість краще відчути і зрозуміти Келменді.

Єтон датує і географічно детермінує свої вірші: «Район Одергем, Брюссель, лютий 2007 р.». У них багато зносок-пояснень, що свідчить про історіографічну конкретність його лірики. Та врешті, про що би він не писав, усе — як і в кожного справжнього поета — глобально зводиться до трьох основних тем, світоглядних спектрів: кохання, космос, батьківщина:

Батьківщино моя Божа,

що нарекла мене

Албанцем

У деяких віршах, рядках ці теми симфонічно поєднані в єдину літургію почуттів, сакральну сагу вдячності Всевишньому за те, що ми були, пульсували, боліли і світилися:

Кохана

Краса і поезія зливаються

в один потік

Для тебе і для Батьківщини

(Париж, 28 березня)

Інколи його вірші — малослівні, але змістоємні, як житейські драми, творені, власне, за законами сцени з усіма своїми явами, зав’язками, розв’язками, кульмінаціями, як-от:

ДРАМА

Ява перша

Може

Вчора було забагато всього

І ти навіть не пам’ятаєш

Де пролягає межа між

Смутком і радістю

Ми повинні були піти

Цим шляхом

Звідкись і кудись

...

Ява третя

А сьогодні ми нічого

не винні одне одному

Придбай квиток у далеку мандрівку

На кожній станції

Написаного

Знайдеш коми

Для себе

І знаки питання — для мене

Єтон Келменді творить зі словом білий танець у своїх духовних пошуках навколо ортодоксальних релігійних істин, а часом більше звертаючи увагу на соціум: тоді поезія і політика, навіть мегаполітика з тайнами та одкровеннями, йдуть поруч, творячи ефект голограмної глибини, роблячи поета дзеркалом національного космосу, яке існує за природними законами, або навпаки — схожим на природу, що існує за законами всевишніми.

Тому зрілий як поет-чоловік-людина Єтон Келменді у життєтворчості стає філософом, не поетом-коханцем, а поетом-гуру, гурманом, якому для відчуття смаку вина життя вже не треба випивати усю сулію, а достатньо кількох ніжних ковтків, бо він уже не боїться межового прояву усього сущого — старості, смерті, про що свідчать його вірші «Про мою спрагу, про її спрагу», «Життя над собою», «Шлях до самого себе», «Пам’ять у віршах», в якому чи не найпронизливіше про Ерос і Танатос:

Там під великим каменем

Ти більше мене не знайдеш

Я став його тінню

Там над пожовклою травою

Залишився тільки зміст

Якою ж ти сильною була, люба

Коли сказала: ні на крок не зрушу

Поки тебе не побачу

І проминали місяці

пори року роки

Люба, якою ж ти сильною була

М’які вірші, дикі вірші

Слова більше не мають крові

Не говорять більше

Про все те, що нашим спільним було

І тільки один вірш

Злетів на верхів’я часу

Один вірш, який може стати піснею, перекладеною на різні мови світу, в тому числі й українську, одна албанка, яка — Мати Тереза, один поет-воїн... одна Албанія на одній спільній нашій планеті, одне Слово — Логос, Слово-Бог.

Цього достатньо — щоби життя продовжувалось і щоби хотілося достойно й летюче жити, молячись віршами і опоетизовуючи молитви, як це роблять справжні поети, серед яких, безперечно — Єтон Келменді, з яким ми вже домовилися зустрітися найближчим часом на верхів’ї часопростору...