Новий історичний роман Ганни Ткаченко «Спалені мрії» покликаний пролити світло на ті страшні історичні події, що десятиліттями замовчувалися та витравлювалися комуністичною владою з людської пам’яті. На сьогоднішній день багато сучасних українських авторів звертаються до подій Другої світової війни, Голодомору та колективізації, щоб переосмислити ці трагічні сторінки історії.

Ще тридцять років тому таке було годі й уявити. Але нині письменники намагаються це надолужити. І їм це вдається. Ціле сузір’я якісних історичних романів —  вагоме тому підтвердження.

«Спалені мрії» — викривальний роман. Він зриває маски з комуністичних чиновників, військових начальників, окупаційної німецької влади та післявоєнної політики щодо полонених солдатів та вивезених на примусові роботи до Німеччини селян. На прикладі життя села Березівка, що на Чернігівщині, Ганна Ткаченко охоплює широку панораму подій Другої світової війни, післявоєнного голоду та «соціалістичного Раю» селян, яким «пощастило» жити в ті часи. Але текст книги не переобтяжений історичними фактами та документальним підґрунтям. Ті страшні події — відлуння в житті селян.

Головна героїня роману Мар’яна Затоцька мріє про щасливе майбутнє для своїх чотирьох дітей. Це така проста материнська мрія — добре виховати дітей, поставити їх на ноги, забезпечити майбутнє, випустити у світ та дочекатися онуків. Щастя може й не знайти дорогу до села, а біда завжди знайде. Війна вривається зненацька в їхнє життя та забирає їхнього батька Федора, що так і не повернеться додому. Безжальна трикутна похоронка «Пропав безвісти» прирече Мар’яну на чекання та запалить слабкий вогник надії, що чоловік повернеться живим. А виживати Мар’яна якось мусить, хоч заради дітей. Життя кидає нові виклики — спалена німцями хата, поневіряння по родичах з дітьми. Війна німецьким чоботом пройшлася по кожній родині. Як же чекали Березівці визволення від німецької окупаційної влади, такі великі надії покладали, мріючи про нове життя! Усі розуміли, що все зміниться, не буде так, як до війни (ні голоду, ні здирницьких податків та роботи в колгоспі за палички — трудодні).

Палають їхні мрії, горять яскравим полум’ям, перетворюючись на попіл та розвіваються вітром по землі. Несе вітер їхні надії на добре щасливе життя далі на Захід, де люди краще житимуть, навіть німці, що програли війну. А про що селяни мріють? Про можливість працювати на своїй землі, отримувати за роботу гроші, обирати на посаду голови колгоспу «свою» місцеву людину («Тут в першу чергу комуністом треба бути, а вже потім уміти хліб виростити» — іронізує Григорій), вивчити дітей та оженити. Тихо причаїлася в душах людей ще одна, не виказана вголос мрія, яка щемить у кожного в грудях. Україна. Вільна. Незалежна. Але за цю мрію боротимуться вже нащадки героїв книги. 

«Спалені мрії» Ганни Ткаченко — надзвичайно драматична оповідь про виживання та існування людей під час Другої світової війни. Про геройський подвиг підпілля, про щоденну самопожертву матерів, про неповнолітніх дітей-трударів та землеробів, що поклали здоров’я та віддали дитинство заради перемоги. Як виявилося, після війни війна не закінчилася. Вона триватиме ще довго. Радянська комуністична м’ясорубка перемеле ще не одне життя, навіть героїв війни. Підпільникам ще довго треба буде доводити свою приналежність до радянського режиму. Полонених німцями солдатів ще довго триматимуть по таборах та допитуватимуть. А підозрюваних у співпраці з німцями місцевих жителів виселять до Сибіру. Війна проти власного народу — найжахливіша річ у світі.

Ганна Ткаченко своїм романом «Спалені мрії» звертається до сучасників з єдиним проханням — цінувати Незалежність і свободу рідної землі, та застерігає на майбутнє. Лише вивчивши уроки історії, можна сподіватися на щасливе майбутнє. І нехай мрії не горять…

Оксана Басан