Ця історія скидається на детектив. Нині брати Капранови вимагають від газети «Україна молода» 85 тисяч гривень «відшкодування» за непроданий другий наклад книжки «Веселих свят!». Мовляв, через розголос після статті «Як ЗаБРАТИ авторство: Брати Капранови, незважаючи на вишиванки і громадську активність, не гребують плагіатом?» у номері за 25 березня 2015 року, люди перестали купувати цю книжку. І саме в той час, коли брати видрукували другий її наклад. Та згадаймо, як усе починалося. І як узагалі на цій книжці з’явилося прізвище братів Капранових.Обкладинка «з сюрпризом»

У жовтні 2011 року до фольклористки, кандидата філологічних наук Ярослави Левчук звернулися представники видавництва «Зелений Пес» (що належить братам Капрановим) із проханням написати і впорядкувати фольклорним матеріалом дитячу книжку про українські народні свята. У грудні того ж року Ярослава запросила до співпраці й мене. Це було узгоджено з редакторами видавництва, утім самі видавці — Капранови — прохання обговорити умови нашої праці проіґнорували. Тут, мабуть, нам варто було зупинитися і поміркувати: чи все гаразд буде з рукописом, якщо автори не отримали бачення книги від замовника? Утім ми захопилися цікавою і звичною для нас роботою: розробили структуру книжки і почали писати тексти...

Перший текст ми надіслали у лютому 2012 року. А 15 березня 2012-го ми підписали договір із ТОВ «Гамазин» (ще одне видавництво, що належить братам Капрановим), згідно з яким створюємо твір під робочою назвою «Свята. 12 місяців» і володіємо всіма немайновими правами на нього. Остаточний варіант рукопису ми надіслали редакторові книги електронною поштою у листопаді 2013-го. У травні 2014-го ми отримали гонорар за роботу, а в липні 2014-го підписали акт прийому-передачі твору.

На наше прохання, у серпні брати надали нам для остаточної вичитки верстку, водночас ознайомити з виглядом обкладинки та титульного аркуша чомусь відмовилися. Уявіть наше здивування, коли у вересні 2014-го ми випадково дізналися з інтернету, що книжка вже вийшла друком із... прізвищем братів Капранових на обкладинці! Коли ми звернулися до них за поясненнями, вони були «здивовані»: мовляв, чого вам ще треба — книжка хороша, нею захоплюються, гонорар ви отримали. Ми пояснили, що здивовані тим, що вони вказують себе як авторів і в пресі повідомляють, що «їх консультував колектив етнологів, фольклористів, культурологів», хоча структуру книги з усіма її рубриками розробили лише ми з Ярославою Левчук, тексти про свята писали ми і фольклорним матеріалом наповнювали книгу також ми.

Відредагована суть

Проте чітко видно, де нашим текстом пройшла редакторська рука видавців. Під час роботи над книжкою ми ретельно вичищали ті недоречні вставки, на яких навіщось наполягали редактори. Ми повертали текст до первісної, правдивої суті. Однак редактори знову вставляли щось узяте з інтернету чи «енциклопедій української міфології», писаних аматорами, які прагнуть, щоб «в українців була така ж міфологія, як у греків»... А ще ж ми постійно консультували художників. Процес роботи над книгою затягувався. Це була копітка праця, пов’язана не лише з написанням тексту.

У вже виданій книжці редакторські втручання в наш текст аж надто впізнавані. Наприклад, далеке від реальності речення «Іще до прийняття християнської віри наші предки відзначали Великий четвер і вірили, що в цей день прокидається від зимового сну Перун...»... На стор. 36 зовсім поплутано причинно-наслідкові зв’язки: не «дівчата... сплітали... вінки... щоб життєдайна сила дерева передавалася землі», а навпаки — життєдайна сила землі передається дереву через коріння...

За такою «літературною редакцією» інколи втрачалася суть. Редактори «забракували» деякі самобутні фольклорні тексти, натомість пропонували «шароварно-глечикові». Доводилось постійно обстоювати свою позицію, прагнучи створити не одне з багатьох, а нове, унікальне видання. Не раз траплялося, що видавці переставляли, скажімо, веснянку — у розділ «Осінь», опис весняного обрядового печива — у розділ «Літо» тощо. До того ж, незважаючи на нашу особисту до них вимогу, не поставили до книги «Перелік використаної літератури», що важливо для видань про народну культуру. У деяких колах побутує думка, що, мовляв, фольклор — це щось таке, що можна на будь-який лад переінакшувати і не вказувати джерел, з яких узято пісню, загадку, матеріали для опису свята... Одним словом, текст правили на свій розсуд. Але ж — правили наш текст.

Обґрунтування скоєного

У вересні-жовтні 2014 року ми намагалися «достукатися» до видавців із проханням пояснити, що сталося. Врешті 28 жовтня 2014 року через адвоката надіслали ТОВ «Гамазин» претензію про порушення авторського права, у якій пропонували при повторному виданні книги «Веселих свят!» вказувати наші імена на обкладинці, а головне — в бібліографічному записі та біля знака авторського права, а також виплатити компенсацію за порушення авторських немайнових прав. Капранови відповіли, що, мовляв, книжка видана згідно з договорами на упорядкування та наукове редагування, буцімто підписаними нами у квітні 2014 року... Але ні в квітні, ні в іншому місяці ми ніякого «другого» договору з Капрановими не підписували.

20 січня 2015 року ми подали позов до Шевченківського суду Києва. У запереченні проти позову брати «обґрунтували», чому ж вони поставили своє прізвище на обкладинку. Найперше, що договір з нами від 2012 року вважають розірваним. Мовляв, після 30 липня 2012 року (терміну для здачі рукопису згідно з договором від 15 березня 2012 року), «позивачі не звертались до відповідача з жодними заявами, листами, проханнями щодо продовження співпраці над твором». Звісно, не зверталися, бо тривала активна співпраця з редакторами книги. Про це свідчать скриншоти численного електронного листування з редакторками — Яною Михайловською і Тетяною Тросніковою. Жодного разу вони не відмовилися взяти від нас черговий шматок тексту, посилаючись на нібито «закінчення терміну дії договору». Тим паче що робочий варіант рукопису ми надали ще в лютому 2012-го.

Брати переконують, що наш рукопис під робочою назвою «Свята. 12 місяців», і книга «Веселих свят!», що вийшла друком — це два абсолютно різні твори. Нібито вони, брати Капранови, «не дочекавшись» нашого рукопису, 1 серпня 2013 року уклали з власним видавництвом ТОВ «Гамазин» договір про написання книги під назвою «Веселих свят!». Самі ж її написали і 9 липня 2014 року передали у своє видавництво. А після цього нібито дали цей текст нам — на редагування і впорядкування. Цікаво, який тоді «авторський текст» мали б ми редагувати і впорядковувати за «договорами» від 8 і 9 квітня, якщо Капранови буцімто надали рукопис своєму видавництву аж 9 липня? Як ми змогли б редагувати текст, який брати «дали» нам аж через три місяці після того, як ми нібито передали його, відредагований, назад у видавництво! Утім ми не отримували на редагування ніякого авторського тексту Капранових, і договору про це не підписували...

Адже ще в листопаді 2013 року ми передали в електронному вигляді кінцевий варіант рукопису книги «Веселих свят!» редакторкам видавництва «Зелений Пес» Яні Михайловській та Тетяні Тросніковій, разом з упорядкованим фольклорним матеріалом.

«Енциклопедія» на словах

Ще один «аргумент» Капранових, що мав би виправдати їхнє прізвище на обкладинці «Веселих свят!» — то, мовляв, енциклопедія, а «видавцям енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів належать виняткові права на використання таких видань. Видавець має право за будь-якого використання таких видань зазначати в них своє ім’я або вимагати права такого зазначення». Звісно, видавці у будь-якому разі зазначають себе в інформації про видання. Однак ніхто з видавців не вказує свого прізвища на обкладинці енциклопедії чи наукового збірника. Прикметно, що у самій книзі про «енциклопедію» не згадується, там чітко вказано: «літературно-художнє видання»...

Нашу ж активність у обстоюванні авторських прав брати Капранови пояснюють своєрідно. Мовляв, побачивши, що книга є популярною серед читачів, ми «вирішили шляхом позивання до суду долучитись до даної популярності та присвоїти собі її авторство та роботу над твором»... До речі, у вересні 2014-го брати заспокоювали нас із Ярославою Левчук, що вони поставили своє прізвище на обкладинку лише щоб «книга краще продавалася»... Згодом «рупор» дирекції видавництва ТОВ «Гамазин» казкар Сашко Лірник, книги якого публікує дане видавництво, переконував, що ми просто взяли участь у «проекті Капранових», бо... видавничий проект, мовляв, це «не тільки текст, а цілий комплекс робіт — ілюстрації, правки, ноти, пісні, робота з видавництвами, чиновниками, коректорами, поставниками...». Сашко Лірник ставить за приклад Івана Малковича — мовляв, він дуже багато робить, аби його видавничі проекти були комерційно успішними. Тим часом не ставить же пан Малкович своє прізвище на обкладинках книг інших авторів свого видавництва!

Наші прізвища є на титульній сторінці — полюбляють повторювати Капранови. Натомість біля знака охорони авторського права стоїть їхнє прізвище. Якщо хтось шукає книгу в інтернеті, в бібліотеці, то бачить, що її автори — брати Капранови. Припускаю, що між братами і нами як авторками сталося непорозуміння. Видавці вважали, що найняли за копійки «текстовиків», а вийшло, що журналіста-етнолога і кандидата наук-фольклориста, що видали вже не одну книгу на цю ж тему і дорожать авторством. Ми ж вважали (принаймні так нам пояснили, коли ми підписували договір), що творимо власну книгу, яка поповнить наші порт-фоліо, і яку лише видадуть Капранови та матимуть з її продажу заробіток. Так зазначалося в договорі, що ми підписали.

До речі, за договором, який ми дійсно підписували у 2012-му і згідно з яким здали текст книги, ми отримали за свою роботу 600 грн. Хоча насправді нам виплатили трішечки більше — видавництво «Зелений Пес» таким чином злегка коригує суму податків. Тепер Капранови дорікають нам, що ми у позові, окрім визнання наших авторських прав на твір, вимагали і компенсації за їх порушення. Мовляв, ми захотіли «нажитися» на їхньому успіхові. Поза тим, компенсація — це звичайна цивілізована практика.

Суддя порадив адвоката...

Повертаючись до «другого договору»: 6 липня 2015 року ми передали до Шевченківського суду клопотання про витребування доказів, де просили зобов’язати відповідача надати нам завірені копії нових «договорів» і журнал реєстрації договорів за 2014 рік. Видавці принесли на засідання суду нібито оригінали договору про «наукове редагування і упорядкування книги з робочою назвою «Веселих свят!». Ці «договори» буцімто підписані мною — 8 квітня, і Ярославою Левчук — 9 квітня.

На першому аркуші «договорів» чужим почерком написано наші прізвища — Музиченко Я. С. та Левчук Я. М. А на другій сторінці ми впізнали підписи, які ставили під актом прийому-передачі твору в липні 2014-го. Капранови дали нам підписати його під час велелюдного гомінкого фестивалю «Країна мрій», де Ярослава Левчук була задіяна в організації. Ми поклалися на порядність видавництва і підписали документ, прочитавши його заголовок. Другі примірники цих підписаних актів Капранови обіцяли повернути нам «за кілька днів, щойно поставлять печатку», однак цього не зробили.

Коли ми побачили ці «оригінали», то помітили: на відміну від реального договору, кожен примірник якого ми підписували удвох, ці були для кожного з нас на окремому аркуші — саме так, як виглядали і акти про прийом-передачу твору, підписані нами у липні 2014-го.

Поява цього «договору» є для нас загадкою. Припускаємо, що видавці могли б дати нам на підпис такий договір замість акта прийому-передачі — але ж ми чітко бачили заголовок документа, який підписували. Інше припущення — це майже безмежні можливості сучасного технічного обладнання, з яким добре знайомі люди, що працюють у галузі поліграфії та книговидавництва.

8 грудня 2015 року Шевченківський суд Києва (суддя Савицький О. А.) виніс рішення у цій справі за № 761/8184/15-ц, де неправильно подається написання прізвища видавців — Капронови замість Капранових. Суддя у ході судового процесу ніби чув лише сторону відповідачів і не брав до уваги наших аргументів. У рішенні зазначено, що «позивачки не довели, що з боку відповідачів було порушено їхні немайнові права», тому суд відмовив у задоволенні позову.

Суддя відверто порадив нам, авторкам, наступного разу бути обережнішими з видавцями і відразу ж користуватися послугами адвоката... А брати Капранови відтепер будь-яку згадку про історію створення книги розцінюють як наклеп.

Ярослава Музиченко