Вільям Ґолдінґ здобув світову славу завдяки дебютному роману «Володар Мух», у якому письменник порушив проблему первісних інстинктів, що досі мають потужний вплив на людину й суспільство. У своїх пізніших творах Ґолдінґ розвинув тему темного споду людської душі, який, зважаючи на швидкий темп наукового прогресу, усе більше загрожує існуванню людства. Про це, власне, і його повість-притча «Бог Скорпіон», переклад якої українською мовою нещодавно опубліковано у Чернівцях. Насамперед, варто зазначити, що скласти якесь цілісне враження про «Бога Скорпіона» достатньо складно, бо це одна з повістей-новел циклу, до якого входять твори «Надзвичайний посол» та «Клонк-клонк». Усі ці твори об’єднує звернення письменника до подій давніх часів, коли звичаї та обряди разюче відрізнялися від нинішніх. Форма різна, але принцип один – такий, мабуть, основний меседж «Бога Скорпіона» та інших повістей-новел цього циклу.

«Бог Скорпіон» розповідає про життя родини «богів» Давнього Єгипту. Батько, що має «тримати небо» і «підіймати воду», дочка, яка колись за звичаєм вийде заміж за батька чи за брата, і син, десятилітній хлопчик, що мусить, не кліпаючи, сидіти у «позі бога» з прив’язаною фальшивою бородою. За усі принади «божественного» життя потрібно заплатити: Великий Дім (буквальний переклад слова «фараон») колись разом із його жінками, слугами і охороною буде замурований у піраміді. Нікого це не жахає, бо єгиптяни свято вірять у життя після смерті, більше того, усі бажають «влаштуватися» на тому світі якнайкраще. А де краще, ніж біля фараона? Єдиний, хто опираються почесній долі почту Великого Дому, – блазень Брехунець. Цей чоловік бував у бувальцях, подорожував світом і знає зовсім інше життя, інші звичаї. Його розповіді про холод і лід заворожують володаря, тож він хоче забрати оповідача з собою у могилу-вічне життя. Потужна харизма Брехунця захоплює усю «божественну родину»: батько нудьгує без його розповідей, дочка палко закохана в юнака, а син мріє втекти разом із ним від осоружної долі бога.

Жанр творів Ґолдінґа визначають по-різному, однак в основному дослідники звертають увагу на притчевість і алегоричність прози письменника. Вірний своєму стилю залишається він і в «Богові Скорпіоні». Навряд чи можна назвати цю повість реконструкцією життя і звичаїв Давнього Єгипту. Це радше стилізація, у якій в шати давніх єгиптян одягнені проблеми сучасності. Міфологічне мислення змінило форму, але залишилося незмінним по суті. Верховний Жрець вважає: повінь прийшла через те, що Великий Дім розгніваний на Брехунця, бо той відмовився супроводжувати його у «вічному» житті. Замість тікати з небезпечного місця жителі гають час, вмовляючи Брехунця лягти поруч із Великим Домом у золотому саркофазі. Люди гинуть виключно через обмеженість власного світогляду. «На маленькому, як селянське подвір’я, клаптику землі – жменька сліпих мавп, самовдоволених невігласів, надто обмежених, щоб утямити: десяток миль річки – ще не цілий світ». Ці слова Брехунця, здається, звернені не лише до його поневолювачів, вони звернені до всіх нас, адже багато конфліктів у світі, за які доводиться платити життям, здоров’ям, статками тисяч і мільйонів людей, починаються через порожні формальності, забобони й безглузді «принципи».

Особливо цікавим у повісті є образ Брехунця. Він єдиний, хто здатен раціонально оцінити ситуацію у світі фантастичних міфів Давнього Єгипту. Цей герой знаходиться із читачам в одній площині уявлень про світ, тому, зануряючись у реальність твору, мимохіть починаєш ідентифікувати себе з ним, співпереживати йому. Брехунець уже давно облишив спроби когось у чомусь переконати або врятувати, його мета – вижити, і він не гребує на цьому шляху жодними засобами: маніпулює коханням Чарівної Квітки, покидає старого сліпого чоловіка помирати зі спраги, бо води надто мало, щоб напитися двом, планує пограбувати палац і утекти з неповнолітнім царевичем. Брехунця можна інтерпретувати як алегорію раціонального начала, що провадить боротьбу з темними людськими інстинктами. Символічно, що наприкінці йому вдається перемогти Великого Жерця і втекти від «безсмертя». Як говорив Ґолдінґ про себе у нобелівський промові, все-таки він оптиміст, хоч часто здається навпаки.

При першому прочитанні повісті не все може бути зрозуміло, особливо якщо читач не надто знайомий з історичним контекстом твору. Ґолдінґ просто описує певні події , але аж ніяк не «розжовує» читачеві, що відбувається. Немовби із ХХІ століття ми переносимося у ІV тисячоліття до нашої ери, нашої незримої присутності ніхто не помічає, тому персонажі просто живуть своїм життям, не оглядаючись на спостерігачів і не пояснюючи їм кожну свою дію чи слово. Переборовши перший шок незнання, читач із задоволенням включається в розпочату автором гру «машини часу», паралельно поповнюючи свої знання про Давній Єгипет.

Українське видання «Бога Скорпіона» радує ідеальною вичиткою тексту, стильним дизайном обкладинки, приємним для ока розміром шрифту і гарною якістю паперу. Помітно, що ця річ створювалася видавцями зі щирою любов’ю до книжки.

Вікторія Зенгва