Саме там, де закінчується дебютний роман Чарльза Буковскі «Поштамт», із оцих лаконічніх фраз «Зранку прийшов ранок, і я був досі живий. Мабуть, напишу роман, подумав я. І написав» починається творчий шлях Буковскі-письменника. Справжня американська мрія – десять років пропрацювати в жахливих умовах на пошті, пропити все, що тільки можна, у 49 років звільнитися, за місяць написати роман, який невдовзі стане культовим для американської літератури, принесе автору славу й купу грошей. Імовірно, це більше скидається на сюжет для казки, а не твору, який ознаменує появу «брудного реалізму», але так воно й було насправді. Роман «Поштамт» наскрізь автобіографічний, а його головний герой Чинаскі – альтер-его самого автора.

Буковскі справді постарався, щоб його не запідозрили в зайвій сентиментальності. Середовище його героя – найбідніші верстви населення Лос-Анджелеса. Алкоголь рікою, жінки, що легко приходять і йдуть, тяжка праця, начальники-садисти – жорсткі рамки конвеєру життя, де треба їсти-пити і платити за оренду. Головний герой твору поштар Чинаскі має амплуа «поганого хлопця», а дехто взагалі називає його «антигероєм», проте він, мабуть, найсимпатичніший серед усіх персонажів роману. Неголений, абияк вдягнений, завжди напідпитку поштар, зате не крадій, не расист, не наївний бовдур, не підлиза, чесний із жінками, та що там, інколи навіть милосердний. Єдиний, хто прийшов у лікарню до своєї колишньої подружки по чарці Бетті, єдиний, хто вмив і причесав обличчя старої, не потрібної навіть власним дітям алкоголічки. Єдиний, хто помітив, що з «гарним хлопцем», старим поштарем ДжіДжі щось не так, поки інші, «порядні», самовіддано сортували реклами. Єдиний, хто захистив пса від гострих підборів розгніваної жінки, яка звикла зриватися на слабких. Єдиний… Що маємо в сухому осаді каламутної особистості Чинаскі? Дуже самотнього чоловіка у наскрізь лицемірному світі, дуже самотню людину на конвеєрі життя. «Брудний реалізм» Буковскі полягає не в тому, що його герой «брудний». Від контакту з грубою силою особистості Чинаскі брудом вибухає лицемірство американського суспільства 70-х, усі ці «джентльмени», Пурпурові Шпильки, самовіддані працівники, що крадуть гроші з листів, дурні жінки, для яких найбільше важить, що про них подумають сусіди, вся система, орієнтована сама на себе, якій байдуже до людини.

Поштамт у Буковскі – це концентрація чистого зла. Люди не ідуть звідти, вони зникають, розчиняються в порожнечі або стають слабкими, немічними, немов із них щодня ссуть кров вампіри. «Після того його ніхто не бачив,» – звична фраза про завершення поштарської кар’єри. Працівники гарують на пошті десятиліттями, але варто лише їм оступитися від утоми чи з неуважності – назад дороги не буде. Ніхто не подасть руку допомоги, бо ти неважливий, ти – гвинтик. Чинаскі приймає правила гри «пошта має бути доставлена, незважаючи ні на що», якийсь час йому це навіть подобається. Його рятує гумор, витривалість і винахідливість. Навіщо ходити на Південний Полюс, щоб випробувати себе на міць? Просто влаштуйтесь на роботу поштарем, зрештою, боротись зі злом і похміллям весело.

Стиль Буковскі настільки яскравий, що читачі й рецензенти часто мимохіть підпадають під його потужний вплив, намагаються копіювати манеру оповіді письменника. Недаремно Буковскі називають найбільш наслідуваним американським автором. Максимально лаконічні речення, невеликі розділи, де більшу частину займають діалоги, жодного зайвого речення чи навіть слова. Не цурається Буковскі й міцних виразів. Хоч, мабуть, вживає їх не частіше, ніж пересічна людина з тих самих «низів» у повсякденному житті. Його розповідь загалом безсюжетна. Герой Чинаскі може розповісти анекдот, еротичну пригоду, описати тонкощі роботи поштаря або труднощі, які він долає на маршруті. Часто в коротких спостереженнях Чинаскі вміщено комедії, драми й трагедії інших персонажів. Старий поштар ДжіДжі десятиліттями роздає солодощі дітям на своєму маршруті, а згорає за одну годину до відправки пошти. Усе, що на це скаже начальник, якому він десятиліттями лизав дупу: «Хто сьогодні рознесе ці листи?». Хоч Буковські й називають натуралістом, зайвий натуралізм не в його стилі. Він уміє козирнути ним, але лише там, де це доречно. Вдало підібрані деталі максимально увиразнюють образи в «Поштамті». Чого варта лише ота кривава пляма посеред ліжка смертельно хворої Беті, засохла жовта слина в кутиках її рота.

Український переклад «Поштамту» загалом доволі пристойний. Міцні вирази в тексті здебільшого власне українські, а не скальковані з російської – вагомий плюс. У перекладі харизма твору зберігається, і Буковскі хочеться наслідувати й українською також.

Вікторія Зенгва