Насправді цей механізм доволі простий: обізнаність із тенденціями розвитку відповідної галузі науки, грамотна екстраполяція — і от воно, передбачення, що здійснилося. Особливо це стосується різноманітних винаходів. Увага поціновувачів та дослідників фантастики концентрується саме на таких пристроях, оминаючи надвеликий масив дивних ґаджетів, які так і не увійшли в життя людства через неможливість їх функціонування.

Проте є ще одна цікава категорія припущень. Це ті речі, які можуть здійснитися просто зараз, але поки що залишаються фантастикою. Деякі з них потребують ще кілька років наукових розробок, а деякі вже можна реалізувати, якщо знайдеться конструктор, який поставить собі таке за мету.

Реклама у побутовій техніці

Тоді в реальності він лежить на своєму антиграві, у своїй спальні, і невдовзі будильник солодко замуркоче «Десята година. Час вставати. Десята година…», – і він прокинеться від ранкового звернення рекламного агентства.

«Ураган часу», Едді Бертін (1971)

За часів поширення безпровідного зв’язку отримувати різноманітні повідомлення за допомогою техніки стало звичним явищем. Існують принтери, здатні роздрукувати документ чи фото без комп’ютера, кавоварка, до якої можна підключитися через вай-фай і запустити приготування еспресо.

Сучасні побутові прилади обладнані здебільшого монохромними екранами, та замінити їх на кольоровий з динаміком, на якому будуть програватися рекламні ролики – завдання технічне і не надто важке. Можливо, невдовзі на нас очікують моделі побутової техніки, у яких неможливо буде вимкнути рекламу, і через це надаватиметься знижка. Така схема вже використовується, зокрема при наданні інтернет-послуг.

Мовопис / Стенограф

Власне, він не звик писати від руки. Крім дуже коротких нотаток, усе інше він диктував у мовопис, але для його нинішньої мети цей спосіб, звичайно, не підходив.

«1984», Джордж Орвелл (1948)

Образ приладу, у який диктуєш, а на виході отримуєш текст на папері, мабуть, виникав у кожного, хто був змушений багато писати від руки.

Окрім Орвелла, такий прилад описує, наприклад, Айзек Азімов у «Другому Фонді» (1953) під назвою «стенограф»:

Продавець казав:

— Немає іншої моделі, з одного боку, такої компактної, і, з іншого, з великими можливостями налаштування. Вона правильно писатиме і ставитиме пунктуацію у відповідності до смислу речення. Звісно, це велика допомога у освіті — машина допоможе користувачеві з вживанням правильної вимови, правильного написання, вона потребує чіткого та організованого мовлення для правильної пунктуації.

Але навіть після цього батько намагався взяти машину, що поєднана з принтером, немов би вона [Аркадія] була якоюсь сухою старою вчителькою.

Проте коли машину доставили, виявилося, що це саме та модель, яку Аркадія й хотіла. Хоча й прийнята вона була з дещо більшими виявленнями захвату й сопінням, які не мають бути властиві дорослій дівчині чотирнадцяти років. І копія виходила з чарівним, абсолютно жіночим написанням із найпрекраснішими, витонченими великими літерами, які хтось коли-небудь бачив.

Сучасні системи розпізнавання голосу у поєднанні з принтером або електричною друкарською машинкою роблять можливим існування такого приладу. Кожен може відчути себе у ролі Вінстона Сміта чи Аркадії Дарелл, скориставшись сервісом сайту. Голосовий нотатник підтримує українську мову, але працює лише у браузері Google Chrome.

Телешоу із полюванням на людину

Brigitte Kraus

Лише тиждень тому він стояв на сцені у студії «Премії за ризик», кліпав у світі прожекторів, а Майк Террі тиснув йому руку. — Отже, містере Редер, — мовив Террі із серйозністю, — ви зрозуміли правила гри, яку збираєтесь розпочати? Редер хитнув головою. Якщо ви приймаєте їх, то розумієте: наступний тиждень ви будете людиною, на яку полюють. За вами гнатимуться вбивці, Джиме. Досвідчені вбивці, яких закон переслідував за злочини, але вони звільнені лише для цього єдиного цілком законного вбивства — і вони намагатимуться це зробити якнайкраще, Джиме. Ви розумієте? — Розумію, — сказав Редер. Він розумів також, що виграє двісті тисяч доларів, якщо зможе протриматися цей тиждень.

«Премія за ризик», Роберт Шеклі (1956)

Це оповідання написане якраз на початку становлення реаліті-шоу у США, адже перші шоу подібного формату датуються кінцем 1940-х — початком 1950-х. Шеклі описує проміжні версії передач, які ведуть Редера до найголовнішого проекту: взяти участь у перегонах, посадити літак, швидше за суперників й акул дістати з дна моря скарб.

Вже кілька десятків років ніщо не заважає зняти телешоу із полюванням на людину, окрім лише моральних питань. Проекти з елементами екстриму та небезпеки, такі як Survior («Останній герой» у нашому варіанті), постійно присутні у ефірі і мають неабиякий рейтинг. Та все ж сподіваємося, що передбачення пана Роберта таки ніколи не справдиться повністю.

Оповідання екранізували тричі: «Гра на мільйон» (1970, Німеччина), «Ціна ризику» (1983, Франція-Югославія), «Премія за ризик» (аматорська короткометражка, 2009, Україна).

Бомба, що розмовляє

Я кинув до них спеціальну бомбу, з тих, що нам усім роздали перед висадкою з наказом використати, якщо вигадаємо ефективне застосування. Вона бовкала місцевою мовою щось типу: — Я — бомба із тридцятисекундною затримкою! Я — бомба із тридцятисекундною затримкою! Двадцять дев’ять!.. Двадцять вісім!.. Двадцять сім!.. Це мало діяти чахликам на нерви. Можливо, так і було, принаймні моїм точно дісталося.

«Зоряний десант», Роберт Хайнлайн (1959)

Традиційний штамп не лише фантастики, а й бойовиків: бомба, на якій великими цифрами відраховується час до вибуху. Ще одна плата та динамік — і ось готовий пристрій з твору Хайнлайна. 

Будинки, які обертаються

 Howl’s Moving Castle

Буллон посміхнувся. — Не подобається мені сучасний напрямок архітектури. Дуже механістичний. Для мене краще чотирикутний будинок із центральною точкою обертання.   — Мої батьки завжди казали, от як ви зараз. — Добре! Чудово! Зазвичай вікна нашої вітальні дивляться на північний схід, до столиці. Але, якщо тобі заманеться свіжого вітру, сонця або, навпаки, сховатися від нього, — будь ласка, не стримуй себе — обертай будинок як заманеться. — Красно дякую. На Каргоні ми зазвичай розвертали будинок до моря. Нам подобається морське повітря.

«Творці богів», Френк Герберт (1972)

Сучасні матеріали стають все легшими, а мотори — потужнішими. Каркасний котедж, який будується на поворотному колі на кшталт тих, що використовується у локомотивних депо — і от він, будинок, у якому завжди є сонце або завжди панує тінь.

Для порівняння: вага такого котеджу біля 15-20 тонн, вага електровоза ЧС8 — 170 тонн.

Імплантована кредитна карта

BioNyfiken 

Стара пісня: якщо банк вирішує укласти угоду, клієнтові на місці вшивають кредитну карту. Ці хлопці імплантують її у клубову кістку, інші — у скроневу; не має значення, щоб тільки кістка була велика і біля шкіри. У кістку, бо карта працює на радіосигналах і потребує антену-приймача. Далі ти йдеш до магазину і просто кажеш, що тобі потрібно, а банк «Павич», хазяїн і карта з’ясовують між собою.

«Діамантове століття», Ніл Стівенсон (1995)

Новини про людей, які вживили працездатний чіп під шкіру, вже не є чимось надзвичайним. Найближче до описаного підійшла група ентузіастів зі Швеції, що розмістила під шкірою чіп, розміром з рисове зерня.

Цей чіп працює як ідентифікатор особистості і дозволяє відчиняти двері та деблокувати офісне обладнання. Тобто треба лише зачекати, коли безконтактну карту на кшталт PayPass зменшать у розмірі, або на людину, що вживить собі чіп таким, як він є.

Автомати — реєстратори громадянського стану

http://mprnews.org

Кожна пара, якій спаде на думку провести разом веселу нічку, прямує до найближчого реєстромату, пхає в нього двадцять п’ять центів і вважається зарученою. Вранці вони біжать до найближчого авторозлучатора — і знову незаміжні, і совість чиста, як сльоза! Щоб їм!

«Нічна ваза з квітковим окрайком», Альфред Бестер (1964)

Все більше і більше адміністративних послуг можна отримати в інтернеті або в спеціалізованому терміналі. Спрощена процедура, яка використовується у тому ж Лас-Вегасі, доступ з терміналу до загального електронного реєстру громадського стану – і передбачення пана Бестера цілком може стати реальністю.

Україна у цьому процесі просунулася не так далеко, але напрямок руху на автоматизацію процесів залишається тим самим.

Передплата за найдрібніші комунальні послуги

martewang.tumblr.com

На кухні Джо порився у кишені, знайшов десятицентовик, і за його допомогою увімкнув кавоварку. Вдихаючи незвичний — для нього — аромат, він поглянув на годинник і виявив, що п’ятнадцять хвилин вже минули. Він підійшов до дверей, повернув ручку і потягнув засув. Двері не піддавалися. —  П’ять центів, будь ласка,  —  сказали вони. Джо пошарудів у кишенях — нічого. Зовсім. — Я заплачу тобі завтра, — сказав він дверям. Знову посмикав ручку — без результату. — Те, що я тобі плачу, — це, по суті, чайові. Я не зобов’язаний тобі платити. — Я маю іншу думку, — відповіли двері. — Передивіться контракт, який ви підписали, коли купували цю квартиру.   Контракт лежав у шухляді; Джо до нього звертався вже неодноразово. Так, він мав сплачувати за відчинення і зачинення дверей, це був обов’язковий збір, не чайові. … Джо взявся за ручку холодильника. — Десять центів, — сказав холодильник. — П’ять — за відчинення дверей, і п’ять — за вершки. … — Прошу п’ятдесят центів, — проказала ванна. — До того, як відкриєте кран.

«Убік», Філіп Дік (1969)

Передплачені послуги вже існують у нашому житті. Розмови по мобільному, користування інтернетом, в деяких випадках — проїзд у метро та громадському транспорті. У сучасних готелях ви не зможете користуватися електрикою та водою, поки не вставите у спеціальний пристрій ключ-карту, яка підтверджує, що ви передплатили користування цим номером.

Якщо знайдеться компанія-забудовник, що реалізує поєднання лічильників електроенергії, води й газу із невеличким комп’ютером, що вимикатиме послугу, коли баланс на персональному рахунку користувача буде нульовим, ми житимемо у майбутньому за Філіпом Діком. І воно ближче, ніж здається: у Житомирі вже є картки на поїздку в ліфті. Бажаєш зекономити? Йди пішки.

Цікаво, що за чотири роки до Діка дуже подібну модель описав Микола Носов у «Пригодах Незнайки на Місяці», вигадавши готель «Економічний».

Голографічні вказівники

psfk.com

Гаал йшов, вдивляючись у сяючі криві, що висіли у повітрі без будь-якої підтримки, і які склалися у напис: «Таксі куди-завгодно».

«Фонд», Айзек Азимов (1951)

Концепти голографічних зображень розвиваються доволі швидко: кореєць Лі Ханьюн пропонує додати до світлофорів червону стіну, а ЗD-моделі виконавців пісень вже давно збирають повні концертні зали. Так, модель Майкла Джексона з успіхом виступила у Лас-Вегасі, а в Японії вокалоїд Хацуне Міку (людське уособлення музичної програми, в якій пісню можна скласти зі шматочків у конструкторі) вже кілька років успішно гастролює стадіонами.

Однак, поки традиційні носії інформації залишаються дешевшими, голографічні вказівники будуть швидше високотехнологічною забавкою, аніж масовим явищем.

— «Нанофакс АГ» пропонує технологію, що цифровим методом відтворює фізичні об’єкти на відстані. Застосування технології, зрозуміло, доволі сильно обмежене. Але звичайна лялька, що вміщена в «Нанофакс» у лондонському «Щасливому драконі», буде повністю відтворена «Нанофаксом» у нью-йоркському «Драконі»… — Як? — За допомогою нанозбирачів з будь-яких доступних матеріалів.

«Усі вечірки дня прийдешнього», Вільям Гібсон (1999)

Ця технологія на сучасному етапі ще залишається фантастикою, адже до створення наноботів ще дуже далеко. Проте вона може реалізуватися зовсім іншим чином, завдяки величезним успіхам у розвитку 3D-принтерів. Сучасний 3D-принтер може друкувати не лише з пластику, а й з металу і, навіть біологічних матеріалів. Єдине що йому потрібно — математична модель того, що потрібно надрукувати.

Модель і зараз можна розрахувати та вислати електронною поштою, а от коли будуть остаточно налагоджені програми, які автоматично обчислюватимуть модель для вміщеного у «факс» зразка і передаватимуть її на принтер — от тоді можна буде зараховувати батькові кіберпанку передбачення, що здійснилося.

 Олег Сілін