Завдяки російському Су-24, а точніше, завдяки тому, що його збила Туреччина, доволі значна частина людства дізналася про існування на цьому світі сирійських туркменів. Виявилося, що є й така, досі захована від світу меншина. Тобто є й така культура. Президент Росії, щоправда, тут-таки, за давньою професійною звичкою, кинувся сплутувати поняття, карти і все інше, тож назвав цих маловідомих туркменів "туркоманами". Це слово озвалось у мені "Захаром Беркутом" Івана Франка - у монгольських лавах, що сунули на мирну карпаторуську Тухолю, були також якісь туркомани. Путіна важко запідозрити в тому, що він читав Франка, та ще й такий ранній роман, але звідкись же він те слово взяв?

Недовга консультація з Google упевнила мене, що Франко тут і справді ні до чого. Своїх туркоманів Путін запозичив просто з Вікіпедії, причому російської. "Сьогодні цей етнонім носять туркмени Середньої Азії (основний народ Туркменії), а також нащадки огузів - іракські та сирійські туркмени", - пише Вікіпедія, до якої, поза всякими сумнівами, зазирнув російський президент, вибираючись на зустріч із королем Йорданії. Тож туркоманів він згадав на тій зустрічі не просто так, а зі знанням діла. Ходяча Вікіпедія, можна сказати. І король Йорданії це, сподіваюсь, оцінив.

Гаразд. Про сирійських туркменів тепер знають усі. Можливо, як і про кримських татар. Але для цього на Херсонщині слід було завалити кілька опор ЛЕП. "Як розуміти цей блекаут?" - запитують іноземні друзі та знайомі, ніби я за фахом енергетик. "Друзі, - відповідаю їм, - без паніки. Ви вже відкрили для себе сирійських туркменів. Відкрийте ж і кримських татар. На цьому світі ще багато цікавого і незнаного".

Хоч загалом я чудово розумію, чому західні друзі та знайомі так нервують. Після терактів у Парижі 13 листопадаоптимістів у Європі, здається, не залишилося. Вони й перед 13 листопада набували дедалі екзотичнішого вигляду, перетворюючись на якесь рідкісне тупиково-неперспективне поголів´я. Але після 13 листопада їх просто не стало. Це трохи дивно: от на збитому малайзійському Boeing (липень 2014-го, якщо хто забув) жертв було трохи більше, ніж цього разу в Парижі, а такого катастрофізму на Заході тоді не відчулося. Чи справа не в кількості жертв, а в місці злочину? Тобто Boeing упав десь далеко, а Париж ось тут - і ось вам Апокаліпсис.

Перелік новин і без Парижа виглядав жахливо, а з ним і після нього - просто нестерпно. Великобританія вже маєбільшість за вихід із ЄС. Каталонія - за вихід з Іспанії. За Каталонією можуть потягтися Фландрія, Паданія та ще бозна хто - якісь нові територіальні утворення, міфічні країни, казкові князівства і герцогства, Ліліпутія, Бробдінґнеґ. Німеччина перестає хотіти Меркель, а Франція починає хотіти Ле Пен. Усюди шалено міцнішають праві популісти, хіба що у Греції ліві, але у Греції це все одно, що праві. І що нарешті відбувається з лагідною, сповільненою та ліберальною Фінляндією? О Швеціє, о Даніє, о Голландіє, що з вами?!

Проте в "новій Європі" справи нічим не кращі.

У Польщі надовго перемогли не цілком адекватні "праві консерватори", які в усьому братимуть приклад з Угорщини, а тому вже вхопилися за переписування конституції. В Угорщині такий же "правий консерватор" Орбан уже не має інших політичних суперників, крім такого ж правого, але радикальнішого "Йоббіка". У Словаччині діючий прем´єр-популіст (правий чи лівий?) упевнено крокує до виборів, маючи десь із 60 відсотків підтримки. Його найближчим суперникам світить не більше 12-ти. У Чехії президент, супроводжуваний телекамерами, запанібрата розпиває бехерівку з простим народом - і той забезпечить йому цілком очікуваний другий строк. Ну й так далі.

А мене питають, як розуміти цей блекаут.

На такому турбулентному тлі чудово дивиться хіба що згадуваний російський президент. Його стиль упевнений, а жарти дошкульні. Він от-от готовий прийти на допомогу - і Європі, й усім. От-от - і вони в Європі здадуться, затріпочуть, згадають (себто навпаки - забудуть) уроки історії й покличуть його. Ви знаєте, що це означає. Вони наввипередки зніматимуть з нього санкції, а він лише скрушно хитатиме головою: "Хіба я не казав?"

Саме ця реакція його й видасть. Увесь цей кінець світу саме він і задумав, і розписав на етапи, і поетапно втілив, і продовжує втілювати. Жертв уже збіса багато, і людство звіріє на очах. Зупинити це під силу лише якимось сирійським туркменам (чи, може, кримським татарам?), про існування яких ще донедавна ніхто на світі й не здогадувався.