Наскільки часова дистанція між війною і книгою про неї має значення — обговорювали американські письменники Елліот Акерман і Крістофер Меррілл та українські - Євген Положій і Марія Матіос.

Американський письменник Крістофер Мерілл написав кілька книжок про війну на Балканах і на Близькому Сході. Він переконаний, що якісну книгу про війну по гарячих слідах написати неможливо.

- Ми, американці, маємо що сказати про війну на нашій території. 150 років тому уже закінчилась наша громадянська війна у США. Коли я описував події на Балканах, я дуже часто думав про їхню громадянську війну. Адже Югославія на той час мала таку саму кількість населення, що й США у громадянську війну. Під час громадянської війни у США загинуло в 4 рази більше людей, ніж в Югославії. Можливо, саме через це книгу про громадянську війну в Америці написала людина, яка не брала безпосередньої участі у цій події: Стівен Крейн написав свій роман через і 20 років після війни. Пізніше, коли він мав уже безпосередній досвід участі в іншій війні, він уже описав ті події інакше. Те, що він уявляв про війну раніше, було читати значно цікавіше, ніж його пізніші описи того, що він бачив дійсно і описав без художнього вимислу.

Я завжди про це думав, коли писав книгу про війну в Югославії. Я писав журналістські замітки під час самої війни, які стали фундаментом моєї книги. Що мене здивувало — це те, як неправильно я часом описував війну будучи її свідком. Коли я пізніше переосмислював описи війни з поля бою, зрозумів, що пишучи по гарячому я щось втратив, чогось не дописав, чогось не осмислив. Цим описам і враженням не вистачало глибини.

Дистанція — неймовірно важлива для мене. Для мене щоб написати про війну правдиво, потрібен час, щоб її осмислити.

Марія Матіос каже, що у 30 років захоплювалася творчістю Ернеста Хемінгуея, який колись сказав, що письменник, який не зазнав справжньої пристрасті і не побував на війні, не може стати справжнім письменником.

- Я тоді подумала, що ніколи не стану справжнім письменником, бо ніколи не побуваю на війні. Це був радянський час,і уявити той шок, який я відчуваю зараз, тоді було неможливо. Я не могла уявити, що я не буду боятися крові, що я комп´ютер поміняю на бронежилет, що я бинтуватиму поранених і не буду бридити цим. Я не могла уявити, що я буду брати участь у розшуку і звільненні полонених бійців. Мені дотепер важко змиритися з тим, що я повідомляла 20-річним жінкам про те, що вони стали вдовами. Я не могла подумати, що потраплю під обстріли "градами". Мені важко згадувати поїздку в Широкино в кінці червня цього року, коли я дивилася на штаб терористів з відстані 150 метрів. І я розумію, що у мені як у письменникові немає зараз бажання і сили осмислити це художнім чином. Але я знаю, що всі події, свідками чи учасниками яких ми є, треба фіксувати, документувати. За час Майдану і війни я задокументувала цей зріз епохи приватним щоденником. Це документальна книга. Тут немає жодної вигаданої події, жодного вигаданого імені, тут більше 440 імен справжніх людей, і я розумію, що я взяла на себе величезну відповідальність фіксуючи ці події. Я не мала права збрехати, бо будь-хто з цих 440 може сказати мені: ти написала неправду.

Марія Матіос зізнається, що не може дочитати книгу Євгена Положія "Іловайськ", бо сприймає її не як художню книгу, а як документ.

- Концентрація правди в цій книзі така велика, що моє серце не витримує.

- Дистанція має значення. - погоджується Євген Положій. - Але це різні війни, різні країни, і різна швидкість часу і обмін інформацією. Коли я писав цю книгу, я шкодував про те, що не почав писати її раніше, тому що деякі хлопці, з якими я хотів поговорити, уже загинули. Я не встиг з ними поспілкуватися.

Якщо письменник відчуває, що він може це зробити, і він впевнений в своїх силах? nо він мусить це робити зараз. А якщо ні, то — мусить почекати.

Валерія Радзієвська