За словами самого автора, "Короткий путівник з Галицького сексу", представлений на розгляд журі та читачів цього року, - це твір про самотність, а також спроба дослідити "інакшість" Галичини та пізнати її секрети.

В інтерв´ю ВВС Україна письменник розмірковує над стосунками між чоловіками та жінками та розкриває секрети галичанок.

ВВС Україна: Назва Вашої книжки "Короткий путівник з Галицького сексу" інтригує. Розкажіть, про що вона.

Петро Яценко: Ця книжка про незвичайність простору, який всі звикли називати Галичиною. Про подорож цим простором. Двоє героїв, двоє чоловіків, намагаються розкрити секрети Галичини, послуговуючись стосунками з галичанками. Їм це часом вдається, а часом - ні. А взагалі це книжка про самотність, самотність у Галичині, самотність в природі Галичини і про мікрокосмос цього місця. Це - книжка про певну стіну між Галицьким світом, і світом українським.

Є люди, які вважають, що це книжка суто про галицький секс, а герої – мачо, які підкорюють галичанок пачками, але це не так.

ВВС Україна: Для кого Ви писали "Короткий путівник…"? Яким уявляли свого читача?

П.Я.: У мене багато самотніх друзів і знайомих, як чоловіків, так і жінок. Вони дуже хороші люди, але їм не вдається знайти свою половинку. Це частково для них. А ще книга розрахована на людей, які полюбляють іронію, і мають почуття гумору.

ВВС Україна: Тобто назва книжки – гумористичний хід?

П.Я.: Я б сказав, що це певна гра з читачем. Я люблю грати з читачем і для цього використовую різні прийоми. Назва книжки далеко не буквальна, так само і те, про що у ній написано.

ВВС Україна: У рецензії на Вашу книжку одна з членів журі Книги Року ВВС Світлана Пиркало пише, що з вашого твору про секс нічого не дізнатися. Як Ви ставитеся до такого "висновку"?

П.Я.: Якщо порівнювати "Путівник" із "Камасутрою", то тут я з ним погоджуюся, але сприймати художню літературу настільки буквально я б не радив.

ВВС Україна: Якщо не про секс, то про що тоді можна дізнатися з Вашої книжки?

П.Я.: Про певний феномен Галичини, про те, що тут почуття мають дещо іншу форму, про те, що тут стосунки між людьми зовсім не такі, як може здатися туристам, бо туристи бачать тільки поверхневу оболонку. Вони не можуть зануритися вглибину і побачити справжні галицькі стосунки, зрозуміти, які погляди чоловіків на жінок і жінок - на чоловіків. Туристи не розуміють цієї боротьби між статями, яка постійно тут точиться. Галичина завжди була для дослідників наче джунглі. Тут, на мою думку, зовсім різні процеси впливають на те, як люди кохають, як вони ставляться одне до одного, як вони відчувають життя. Тут інакше ставлення до всього, і особливо - до сексу.

ВВС Україна: І чим це ставлення до сексу відрізняється від того, що існує деінде?

П.Я.: Воно подвійне. Галичанки дуже сильні. Вони можуть бути надзвичайно чуттєвими та палкими. Але водночас вони цю палкість і чуттєвість придушують, тому що тут дуже патріархальне суспільство. Під сподом Галичини закладена величезна вибухівка: зверху все дуже пристойно, всі ходять до церкви, всі вітаються одне з одним, але під сподом творяться надзвичайно цікаві речі для письменника і дослідника. Власне, ця книжка – намагання дослідити це певними художніми засобами.

ВВС Україна: Значна увага у Вашій книзі приділяється жінкам-галичанкам: ми бачимо щедру на любов пра-жінку Єву, виховану строгим батьком Оксану, яка не наважується пізнати свого чоловіка, вчительку фізики, яка дозволяє головному герою дослідити своє тіло, молода циганка, що веде героїв на "мануфактуру із виробництва галичанок". То які вони є – галичанки? Із чого вони створені?

П.Я.: Галичанки, по-перше, створені з любові, з великих трагедій, які тут сталися, з вологи, якою пронизана уся книга. Цей величезний вододіл, де розташовується Львів і де беруть початок річки, частина яких тече до Балтійського моря, частина – до Чорного, тут все народжується. У книзі є навіть образ підводного світу, що уся Галичина вкрита водою. І у тутешніх жінок ця волога поєднується із чимось солодким. І оця карамель, з якої цигани створюють жінок, - образ насолоди і палкості, які несе у собі кожна галичанка. Вона віддає цю любов навколо і водночас намагається зберегти себе, бути незалежною. Але у той же час їй дуже хочеться кохати. Ці всі стосунки у Галичині пов’язані із двома намірами: перший намір – це найбільше наблизитися по святості до Діви Марії, і другий – реалізувати себе, свої природні бажання.

ВВС Україна: До речі, про природні бажання. Герої Вашої книжки – двоє друзів - шукають сексу, думають про секс, говорять про секс, але не про кохання. Чи воно втратило актуальність у сучасному світі?

П.Я.: Звичайно, не втратило, воно нікуди не ділося! Навпаки, можливостей його знайти у сучасному світі стало більше. Кохання не зникло, воно розчинене у цьому повітрі, у цій галицькій воді, яка висить над Галичиною, і важливо його знайти. Усі галичани і галичанки терпляче чекають свою єдину пасію. А те, що герої про секс багато говорять, це ж світ хлопців. Я описую те, що я знаю, ми не говоримо про почуття так відверто, як дівчата. Може видатися, що у хлопців немає почуттів, насправді вони є, але ми їх висловлюємо не так прямо, як дівчата.

ВВС Україна: То як тоді вас зрозуміти? Ми говорили про те, із чого зроблені галицькі жінки, а як щодо галицьких чоловіків? Із чого вони зроблені?

П.Я.: (Сміється. - Ред.)  У тім і полягає суть боротьби. І жінкам, і чоловікам важко зрозуміти одне одного, з тих причин, що дівчата приховують свої бажання, а чоловіки – свої почуття.

ВВС Україна: Розмірковуючи над темою людського буття і плинності часу, герой Вашої книги задається риторичним запитанням "Що є секс зі зворотного боку, як не смерть?" А яке Ваше визначення сексу?

П.Я.: Якщо дивитися на події здалеку, то кожен секс є актом вмирання, а вмирання тут розуміється як ставання не-собою, знеособлення, розчинення у тому, що довкола, ти стаєш ніби частинкою всесвіту. Народження є наслідком смерті, а смерть є наслідком народження. Це відомо з давніх-давен.

ВВС Україна: І на останок, яку останню книжку Ви прочитали? Чи, може яка з останніх прочитаних книжок вразила Вас найбільше?

П.Я.: З того, що мені дуже сподобалося: є такий хороший український автор Володимир Рафеєнко. Він мешкав у Донецьку, а після того як місто захопили, переїхав до Києва. Зараз він написав новий роман. Я читав його рукопис, і він мені дуже сподобався. Думаю, що це буде бомбова річ, і за ним буде черга видавництв, готових його надрукувати.

 Анастасія Грібанова