Її написали тернополяни Микола Шпаковський і Ростислав Фук. Обом письменникам по 32 роки. "Сільські вісті" вийшли в тернопільському видавництві "Крок". Книжка містить 20 коротких оповідок, написаних галицьким діалектом. Серед них — "Село і секс", "Село і вибори", "Село і заручини", "Село і мобілізація" та інші актуальні теми.

— Ділилися з Ростиком враженнями від підслуханих у приміських маршрутках ­розмов, — розповідає Шпаковський на презентації книжки в Києві. — Була пропозиція зробити презентацію в його селі. Але він каже, щоб туди з цією книжкою не потикався. Більшість наших історій — реальні. Під час виступу на радіо в Тернополі нам багато телефонували. Казали, як ми так можемо писати. Хоча слова "гівно" чи "куревство" — не такі вже й матюки. Люди казали про духовність, що в час, коли країна перебуває в боротьбі, не можна показувати галичан такими, як є. Впевнений — ці люди, що ідеалізують Галичину, ніколи й не були в справжньому селі.

Чомусь про нас, галичан, думають, що ми ближче до Європи. Їздимо на заробітки в Польщу, Італію, Іспанію. Більше світу бачимо і тому нам видніше, як Україні жити далі. Це поверхневий пафос. Стараємося вказати на ці помилки.

Багато знайомих Ростислава й Миколи знайшли свої імена на сторінках книжки.

— Жартуємо так зі своїми колєгами. Вони в нас опиняються в зовсім інших життєвих обставинах. Знайомий панк Ромко Мукомела дуже образився. Сказав: "Усі нормальні в тюрмі сидять, а я у вас начальник тюрми". В реальному житті він у цей час був на заробітках у Польщі. Заробляв на квиток на концерт гурту AC/DC у Варшаві. Нас запитують, чи насправді болить ­теперішня ситуація з українським селом, чи ми кепкуємо з нього. Насправді ми просто намагаємося показати життя, яким воно є. А ще дуже хотіли зберегти нашу галицьку говірку. Ми ще застали бабів, які так говорили. Теперішня молодь уже намагається спілкуватися літературною українською.

Тонкою стрічкою через усі оповідки проходить алкоголь. Бо людина з села, яка важко працює фізично, на відпочинок не поїде в гори на велосипеді кататися. Усією родиною з друзями — мусиш пити. Саме мусиш, бо в селян культ їжі. На всі свята наготовлюють дуже багато. Люди, які насправді багато грошей не мають. Галицьке весілля — це коли на 650 чоловік ставлять чотири величезних шалаші, в яких виступають чотири музичні гурти. Влазять у кредити, аби таке весілля організувати. Виплачують їх із подарованих грошей. Ледве виходять у нуль.

Іван СТОЛЯРЧУК