Есе, що побачило світ у видавництві «Дух і Літера», називається «Передовсім він шукав справжності... Нарис життєвого й творчого шляху В.В. Зіньківського». Це — виклад біографії яскравого релігійного філософа-містика, психолога, педагога й священика Василя Зіньківського (народився 1881 р. у Проскурові, теперішньому Хмельницькому, помер 1962 р. у Парижі). Помітний діяч дореволюційної київської наукової школи пройшов тривалий і досить розмаїтий інтелектуальний і біографічний шлях. Віктор Летцев у першому розділі книжки, присвяченому власне київському періоду життя і творчості вченого, розповідає про його навчання, пошуки себе і навіть про юнацький атеїзм. Що ж, атеїст,  а потім майбутній релігійний філософ, доктор церковних наук і протопресвітер — це чергове підтвердження старої істини щодо протилежностей, котрі притягаються з особливою насолодою.

Наукова кар’єра, науковий розвиток на зламі світової історії у Василя Зіньківського, мабуть, неминуче перетнулися з діяльністю громадсько-політичною. Один із шанованих представників православних інтелектуалів, зрештою він став міністром віросповідань в уряді Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Це був момент складний. Зокрема й через те, що, як зазначає Летцев, для Зіньківського була притаманна досить поширена в тодішніх освічених колах певною мірою змішана українсько-російська ідентичність (при безальтернативній зануреності в російську культуру). Учений болісно переживав українсько-російські конфлікти, намагався все згладжувати, поєднувати, і його не визнавала однозначно своїм жодна зі сторін — середовище білих емігрантів, у якому йому судилось обертатися надалі, не раз ображено нагадуватиме йому про участь в уряді «украинствующих».

Окремо Віктор Летцев розглядає життя і працю Василя Зіньківського в період еміграції — він залишив Батьківщину 1920 року. У Югославії, Чехословаччині, США і Франції продовжив свою громадсько-релігійну діяльність у колі емігрантів. І нарешті прийшов до потреби стати священиком.

Важливо відзначити методичність і детальність нарису Віктора Летцева. Текст сповнений посилань на першоджерела, є дуже розлога бібліографія. Автор ретельно спиняється як на «зовнішніх» біографічних аспектах, життєвих перипетіях, так і на суто інтелектуальних моментах, питаннях, які цікавили В. Зіньківського, темах і напрямах, зрештою впливах на нього інтелектуалів-попередників (серед яких особливе місце посідають знакові постаті Сергія Булгакова і Володимира Соловйова).

Олег Коцарев