Re: цензії

Справжнє ім’я Айн Ренд — Аліса Розенбаум, вона народилася в Російській імперії вікопомного 1905 року в заможній єврейській родині. Розенбауми під час революції та Громадянської війни на якийсь час виїхали до Криму, але так і не емігрували, тож їм довелося важко пристосовуватись до постання «нового мира». Через «буржуазне походження» Алісу відраховували з університету, потім приймали назад, власність батька конфіскували. Зрештою, 1926 року вона виїхала до США. Родина ж її залишилася в Радянському Союзі. Алісі Розенбаум довелося працювати на різних роботах, аж доки вона не стала відомою під літературним псевдонімом Айн Ренд. Відомою, але не тільки письменницею. Айн Ренд вважають засновником філософської течії «об’єктивізму», що ґрунтується на раціональному індивідуалізмі й підносить розум як єдиний адекватний засіб осягнення дійсності. Письменниця померла 1982 року, а її творчість тепер досліджує спеціальний окремий Інститут Айн Ренд.

«Атлант розправив плечі» можна вважати magnum opus письменниці — це найвідоміший її роман, що вважається надзвичайно світоглядно впливовою книжкою і в Америці, й поза нею. В «Атланті» також послідовно й детально викладено її філософські погляди.

Немає сумнівів: надзвичайно важливим досвідом, який спрацював під час написання цієї книжки, стали для Айн Ренд двадцяті роки, коли вона спостерігала за становленням радянської державної системи. Ті події справили на неї та її сім’ю гнітюче враження. Що дуже легко простежується в тритомнику. Основа його сюжету — спроба побудувати в умовній альтернативній Америці замість капіталістичного суспільства «гуманну і соціальну» державу. Влада поступово обмежувала й обмежувала бізнес, пропагувала ідеологію альтруїзму та неприбутковості, закликала «ділитися» й відмовлятися від конкуренції, згодом брала під контроль або відкрито націоналізувала цілі галузі промисловості. Як наслідок, на очах формувалася система, водночас корупційна, пасивна та беззаконна. В її описах нескладно вгадати ознаки раннього СРСР, котрий «приборкував приватновласницькі інстинкти», але так само виразно вони нагадують і типові пострадянські держави.

І ось у такій химерній Америці (оточеній, до речі, «народними республіками», де взагалі майже скрізь ліквідовано приватну власність) із найздібніших бізнесменів, учених, митців, інженерів формується загадкова таємна група. Вона розпочинає боротьбу проти «соціальної держави». Боротьбу доволі оригінальну — ці люди допомагають «народній владі» добити бізнес, індустрію, матеріальний і нематеріальний добробут країни, щоб, коли вона неминуче зануриться в дикість і темряву, знову вийти на авансцену й відбудувати її за своїми уявленнями. Вони прагнуть залучити на свій бік головну героїню, бізнес-леді Даґні Таґґарт, яка намагається протистояти новітнім вандалам у легальній площині, прагне зберегти й розвивати далі свою залізницю...

Чим, до речі, не прогноз, не алюзія історії СРСР? Свою батьківщину в романі Айн Ренд не згадує ані півсловом, але на рівні архетипів вона явно присутня. І потужна антитоталітарна, антиколективістська спрямованість переповнює кожну сторінку «Атланта, що розправив плечі». На представленні книжки в «Нашому форматі» на початку вересня директор енергетичних програм Інституту суспільних досліджень Віталій Дем’янюк ужив у зв’язку з Айн Ренд ніби жартівливий термін: «інтегральний індивідуалізм». Насправді означення дуже вдале. Упродовж цілого роману його позитивні персонажі (яких тут за жодних обставин не переплутаєш із негативними) проповідують саме це. З відвертістю, що заслуговує на подив та повагу. Егоїзм замість альтруїзму. Конкуренція замість соціальної відповідальності. Мінімальна держава лише із захисними функціями. Чіткий раціоналізм замість будь-якої містики. Якщо альтруїзм — то лише тоді, коли він приносить щире внутрішнє задоволення тому, хто дає. Один із головних героїв, промисловець Генк Ріарден, до прикладу, з полегшенням дізнається, що він насправді не має жодного морального зобов’язання підтримувати свою матір і брата, котрі весь час дорікають йому в черствості, надмірному зосередженні на бізнесі та інших капіталістичних гріхах. За логікою «Атланта», саме такий підхід до життя є продуктивним егоїзмом, який дає змогу дійсно розвивати суспільство і по-справжньому підтримувати слабших, а не кидати їм милостиню.

Ще один важливий елемент книжки — пропагування раціоналізму в культурі. Це філософія видимої реальності як єдиної сутності речей, а відтак необхідність її розумного та послідовного пізнання. Філософія чітких значень та визначень (не випадково третій том має назву «А є А»). Іронія з приводу смаків багатьох персонажів, які, наприклад, не визнають у літературі такої «застарілої» речі, як сюжет. Чи з приводу занадто активних запозичень та цитат у музиці.

Роман «Атлант розправив плечі» вперше вийшов у світ 1957 року. Якщо замислитися над цим фактом, стає очевидно, що Айн Ренд насправді кинула сміливий виклик багатьом мейнстрімним тенденціям і того часу, й подальших років. Наприклад, утопічним лівим ідеям, вельми популярним, особливо серед інтелектуалів. Чи правій релігійній або пострелігійній моралі та пуританству. Або культурним постмодерним тенденціям із відмовою від раціоналізму та однозначності, цілісності. Багато концепцій, висловлених і втілених після 1957 року, в книжці Айн Ренд постають ніби заздалегідь спародійованими.

Дивно, що з Айн Ренд не зробили одіозної культурної антигероїні. І натомість, цілком природно, що її книжка справила потужне враження на своїх читачів — деякі дослідження екзальтовано порівнюють її вплив із впливом Біблії. Надзвичайно сильне враження справила ця книжка на людей бізнесу. Адже «Атлант розправив плечі» показує їм, що саме вони є тими героями, які рухають світ, життя і прогрес. Як сказав один український підприємець, «ця книжка навчила мене не комплексувати через те, що я багатий».

Викладення всіх цих ідей в Айн Ренд досить прямолінійне. Тому там забагато примітивностей, спрощень, наївних узагальнень. Але їхня концептуальність та інтелектуальна відвага однозначно викликають інтерес. Особливо в сьогоднішній Україні, в якій дискусії про варіанти подальших шляхів суспільного розвитку дуже потрібні.

А ось очікувати яскравих естетичних досягнень від тритомника «Атлант розправив плечі» немає сенсу. Вони, зрештою, дуже рідко бувають у творах, що їхня сутність полягає в ідеях і проповідях. Занадто однозначні персонажі, занадто типові діалоги. Щоправда, розлогі філософські роздуми Айн Ренд зуміла компенсувати добрим відчуттям інтриги, ретельно розробленим, хоч і дуже простим, сюжетом. Зі своєрідною «серіальною» динамікою — аж до стійкого відчуття, ніби ти не читаєш книжку, а дивишся фільм.

Вихід українською мовою Айн Ренд (до речі, паралельно у «Фоліо» надрукували книжку «Чоловік, якого я купила»), хоч би як сприймати її погляди, є помітною подією. Цікаво, як сприймуть і оцінять її творчість наші читачі. Відомо, що видавництво надрукувало вже другий наклад першого і другого томів. А наступного року планується до виходу інша її книжка — «Джерело».

Олег Коцарев