«Світ від 0 до 1» – саме таким бачить майбутнє Пітер Тіль, «Дон мафії PayPal», американський бізнесмен і співзасновник всесвітньо відомої компанії електронних платежів, член ради директорів і один із перших інвесторів Facebook.

«Від нуля до одиниці» – це розповідь (у формі лекцій) про людство і технології, Шекспіра і Маркса, Елвіса Преслі і Майкла Джексона. В одній лекції П. Тігель задається питанням про те, чому люди конкурують між собою. На його думку, «Маркс і Шекспір створили дві моделі для розуміння практично всіх видів конфліктів» (с. 45). Для Маркса відповідь полягає у різному рівні добробуту, через що пролетаріат прагне побороти буржуазію. За Шекспіром, люди просто так влаштовані, що вони можуть палати одне до одного взаємною ненавистю. П. Тіль наводить приклади з власного бізнесового життя, коли доводилося бачити, як дві компанії стають непримиренними ворогами. Зрештою, це призводить до фіаско.

Промовистий приклад – історія компанії «Hewlett-Packard». У результаті сварок і непорозумінь між членами ради директорів (Тома Перкінса і Патриції Данн) сама рада директорів виявилася дискредитованою і до кінця 2012 р. ринкова капіталізація компанії, яка вже давно забула про нові технології, становила лише 23 млрд. доларів – не набагато більше, ніж у 1990 році, якщо врахувати інфляцію (с. 112). Сварки, інтриги, з’ясування стосунків, прагнення будь-що перемогти і реалізувати свої амбіції – поганий шлях. Проте, за П. Тілєм, шлях генія, який гордо працює в самотині, – також не вихід. Потрібно комунікувати з партнерами, не можна вважати себе унікальним і неповторним, бо все відносне, потрібно не боятися часом робити сміливі припущення з холодним розумом і серцем. Коли в липні 2006 р. запропонували купити Facebook за 1 млрд. доларів, сам П. Тіль вважав, що «цю пропозицію слід як мінімум уважно обміркувати» (с. 89). Але Марк Цукерберґ, «зайшовши до зали, де зібралися члени ради директорів компанії, з порога оголосив: «Добре, хлопці, це всього лише формальність. Вона забере не більше десяти хвилин. Зрозуміло, що ми не будемо нічого продавати». Марк бачив, куди він зможе привести компанію, а Yahoo! – ні» (с.89), – підсумовує Пітер Тіль.

Кожна з лекцій має значний евристичний потенціал. П. Тіль утверджує тезу досить крамольну і непопулярну, але, на його думку, надзвичайно важливо: світ вільної конкуренції – це поганий світ. А, відповідно, поряд із цією тезою імпліцитно озвучена ще одна: немає нічого кращого, ніж монополія. Це говорить сучасний американець, який живе у країні, де саме поняття «вільна конкуренція» є частиною американської ідентичності та способу мислення. П. Тіль – критик глобалізація, позаяк вважає її репрезентацією тих стратегій, в основі яких не технології, а принцип копіювання (коли Китай корпією все, що тільки-но з’являється десь на планеті). Сьогодні Європа постає своєрідним клоном Америки, яка мислиться як джерело для наслідування. Проте що буде зі світом через сто років, якщо модель «від 1 до n» не буде заміщено моделлю «від 0 до 1»? У першій моделі превалює принцип імітації, себто примноження суми знань; у другій в основі – технологічний стрибок, своєрідний якісний перехід від 0 до 1, шлях від відомого до невідомого, яке змінює уявлення людства про природу речей. Якби ідея facebook-у або системи PayPal (оплати за допомогою електронної пошти) була озвучена в середині ХХ століття, то той, хто це зробив би, був сприйнятий як божевільний. Сьогодні соціальна мережа стала частиною нашого життя. Facebook — приклад цього, за Кантом, якісного переходу від 0 до 1, до якого у своєму циклі лекцій і закликав своїх студентів Пітер Тіль.

Його лекції — це прагнення сформувати важливий алгоритм із ведення бізнесу. Деякі тези видаються занадто холодними, прагматичними, часом саркастичними та жорстокими. Пітер ніби і боїться творчості під час прийняття рішень, боїться вияву надмірної креативності (бо за це можна серйозно поплатитися). Проте серед тієї команди його однодумців, які взялися за розробку PayPal, був лише один хлопець із успішної родини, один справжній бойскаут. Інші – божевільні аутсайдери, які піддалися божевільній мрії. Наприклад, Макс Левчин, колега Пітера, «утікач» із радянської України, «називав себе людиною без батьківщини і пишався цим: після розвалу СРСР його батьки втекли до Америки, завдавши чимало головного болю дипломатам» (с. 192). Без часточки божевілля, яке є в людях на кшталт С. Джобса, М. Цукерберґа чи П. Тіля, годі сподіватися на те, що у тебе може вийти щось справді важливе. Недостатньо просто виконувати на відмінно свою справу, як і не потрібно думати, щоб змінити світ. Усе це — стратегії хибного шляху перед невизначеним майбутнім (останнє поняття для П. Тіля є терміном на позначення особливої філософії нашого часу, пов’язаної з працями Джона Роулза, Роберта Нозіка та інших).

Дмитро Дроздовський