Пола Гоукінз п’ятнадцять років життя присвятила журналістиці й лише потому наважилася написати художній роман. «Дівчина у потягу» мені видається не лише захопливим трилером-детективом, а й зразком сучасного англійського після-постмодерністського письма, в якому актуалізовано мотив транзитності. Попри те, що детективна історія у центрі роману, надзвичайно цікавим є той соціальний контекст, у якому відбуваються події. Щодня о 8.04 ранку рушає потяг з Ешбері до Юстона, подорож у якому триває сорок чотири хвилини. Шлях додому починається о 17.56 і триває одну годину й одну хвилину. Це трохи довше, ніж мандрівка ранковим швидкісним потягом.

Рейчел, одна з трьох оповідачок роману Поли Гоукінз, щодня вирушає до Лондона на роботу. Вона – приклад сучасних «трудових мігрантів», які одночасно є і не є частиною мегаполісу. Такий ритм життя привчає людину до особливої спостережливості: щодня ти бачиш той самий шлях, майже дві години свого життя віддаючи добиранню на роботу. Ти не уявляєш свого життя без Лондона, а проте, й мешкати у мегаполісі не можеш. Сучасне життя – це постійні переміщення, зустрічі з випадковими людьми і, як показано в романі, вигадування імовірних друзів у подорожі. 

Джесс та Джейсон – уявні мешканці транзитного світу Рейчел. Щодня вона зустрічається з ними протягом мандрівки. Ця зустріч триває лише кілька секунд, проте вона – запорука непорушності світу, який сама ж і вибудувала Рейчел. Навіщо це потрібно? Мабуть, це одна з форм психологічного порятунку. Сучасне життя очима середнього класу –далеко не завжди фієста. Формула «свято, яке завжди з тобою» у сучасному британському житті перетворилася на іншу: створити собі бодай щось, що відрізнятиметься від сірих буднів. За детективною історією, явленою у трилері П. Гоукінз, помічаємо інші теми й мотиви: соціальної незахищеності сучасних працівників, зокрема, жінок. Рейчел страждає на алкоголізм. Вона винаймає житло разом із подругою, якій боїться зізнатися у тому, що одного дня вона втрачає роботу у Лондоні. Проте ще певний час жінка їздить тим самим маршрутом, сідаючи о 8.04 до потягу, аби ніхто нічого не запідозрив. Саме під час однієї з таких поїздок вона і натрапляє на загадку.

П. Гоукінз фрагментує оповідь на три голоси: Рейчел, Меґан та Анна. З плином часу читач розуміє, що усі три історії пов’язані. Загадкове зникнення Меґан змушує Рейчел та Анну об’єднатися і встановити істину. Детективна історія написана добре, письменниця пропонує кілька псевдоліній, кидаючи тінь на різних героїв, намагаючись у такий спосіб заплутати читача (скажімо, ймовірним убивцею може бути психіатр Камаль Абдик, який так само належить до «транзитних» британців, тобто тих загадкових мешканців кресових зон континентальної Європи, які в силу політичних чи економічних причин були змушені тікати на острів у пошуках кращої долі).

«Дівчина у потягу» – це ще й соціальний роман нашого часу. Думаю, карколомний успіх твору у Великій Британії та США (роман «The Girl on the Train» побачив світ тільки цього року і був проданий накладом понад 3 мільйони примірників за перші місяці) спричинений саме цим соціальним складником. У кожної з жінок щось не так склалося у житті, кожна переживає свою трагедію, кожна з цієї трійці становить небезпеку для іншої – принаймні до певного часу.

Так, Анна не може збагнути Рейчел. Вона боїться за дитину. Колишній чоловік Рейчел сьогодні живе з Анною, живе в будинку, у якому мешкала Рейчел. Роман показує зіткнення жінок, які страждають через чоловіків.

«Дівчина у потягу» – це роман про жіночу долю в сучасній Великій Британії, про справжні психологічні колізії, приховані бажання й мотиви, якими керується світ. Твір перекладено досить добре, а сама історія, оркестрована на три голоси, динамізує процес читання. Хоча, як мені здається, «Дівчина у потягу» – твір, який не варто читати поспіхом, оскільки, крім детективної лінії, у романі важить саме соціально-психологічне тло, на якому розгортаються події.

Дмитро Дроздовський