«Все те незриме світло» – роман, за який американський письменник Ентоні Дорр здобуває Пулітцерівську премію. Роман написаний протягом майже десяти років. Це історія про людину, яка перемагає час, бо має мрію. Трагічна історія про епоху, в якій ідеологія захопила масову свідомість, у якій служіння державі набуло фанатичних ознак. Новий політичний лад у Німеччині призводить до загальноєвропейської катастрофи. «Богиня історії дивилася вниз на Землю. Очищення можна досягнути лише через найгарячіший вогонь» (с. 15). Прагнення встановити порядок завершується ентропією. Останнє поняття часто згадано у тексті роману; до нього звертаються учителі вермахту, слуги райху, які прагнуть переконати юнаків у тому, що фюрер вирішив упорядкувати світ і надати йому нової досконалості.

«Ентропія – це міра випадковості чи безладу в системі, докторе…

– Безлад. Ви чули це слово від коменданта. Ви чули це від вихователя. Життя – це хаос, панове. Наша місія – упорядкування хаосу. Навіть щодо генів. Ми впорядковуємо еволюцію видів. Відсіюючи другосортних, непокірних, покидьків. Це – найбільший план рейху, найвеличніший план за всю історію людства» (с. 169).

Проте світ був досконалим без фюрера, ще до появи нацистського диктатора. Принаймні від часів Людовіка ХІІІ, коли починають поповнюватися мінералогічні експозиції Національного музею природничої історії. Марі-Лор Леблан і Вернер Пфенніг – юнка і юнак, життєвий шлях яких припадає на початок Другої світової війни. Обидва доволі обдаровані, обидва мають здатність до аналітики й наукового мислення.

«Вернер читає науково-популярні журнали в аптеках, його цікавить хвилева турбулентність, тунелі до центру Землі, нігерійський метод передавання новин на відстані за допомогою барабанів. Він купує нотатник і малює схеми дифузійних камер, детекторів іонів, окулярів із рентгеном. А що як приєднати невеличкий мотор до колиски, щоб заколисувати дітей?» (с. 33). «Він уявляє себе високим інженером у білому халаті, що крокує по лабораторії: парують казанки, гримить обладнання, на стінках висять складні схеми. Він несе ліхтар по гвинтових сходах в освітлену зорями обсерваторію й дивиться в окуляр великого телескопа, спрямованого в темряву» (с. 42).

«Вона допитлива; вона хоче знати різницю між водоростю та лишайником» (с. 35). «Лоретто, ти знаєш, звідки беруться діаманти, як ростуть кристали? Додаванням мікроскопічних шарів, кілька тисяч атомів щомісяця, кожен наступний поверх попереднього. Тисячоліття за тисячоліттям» (с. 40).

Проте новий лад у Німеччині постає справжнім пеклом. «Членство в гітлер’югенді стає обов’язковим. Хлопчиків із Вернерового братства вчать маршових маневрів, перевіряють їхню фізичну форму й вимагають пробігати шістдесят метрів за дванадцять секунд. На кожному кроці слава, Батьківщина, змагання й пожертва. «Живи чесно, – співають хлопці, маршуючи повз окраїни селища. – Борися мужньо й помри сміючись» (с. 47). Прагнучи подолати ентропію, райх створює справжній хаос. Культ сили завершується утвердженням слабкості й поразки диктатора перед силою почуттів простої людини. Вернер і Мері-Лор – підлітки-індиго, жертви й бранці вермахтської чуми. Не випадково ключовим у романі постає образ радіо – символ нацистської пропаганди, за допомогою якої формувалось нове покоління людей.

Роман Ентоні Дорра – це психологічне дослідження нацизму через досі не відомий образ юнаків, молодих романтиків, котрі справді мали ідеали і прагнули докластися до розбудови світу. Тільки вони бачили світ майбутнього іншим. Ідеологічний апарат використав їхній інтелектуальний ресурс і кинув напризволяще помирати. Вернер гине під час війни. Він – блискучий фізик і математик – був лише гвинтиком у великій системі райху.

«Все те незриме світло»  – роман, фрагментований на два наративи: Марі-Лор та Вернера. Лише під завісу історії вони ніби випадково перетинаються. Два обдаровання, один з яких залишиться навіки в минулому, а друга – пам’ятатиме про трагедію нацизму. «Все те незриме світло» – роман, естетично довершений і стилізований під найкращі твори ХХ століття. У ньому відчувається богемна атмосфера французьких інтелектуалів-науковців, справжньої еліти, яку нацистська диктатура прагнула винищити. Ідеальний світ, за райхом, – це світ, який мусив підкорятися.

Але поряд із елегантністю оповіді та вишуканим контекстом місця подій – Сен-Мало, що на північному узбережжі Франції, у романі експліковано трагедію людського звиродніння. «Все те незриме світло» – добрий приклад роману про людину, про її зустріч із тоталітарною дійсністю, яка за прагненням порятунку приховує апокаліпсис. Це роман про людський біль і винятковість, про важливість любити і зберігати вірність тим, кого любиш, роман про гуманізм і людину, в якій може бути так мало людського або ж, навпаки, так багато.

Дмитро Дроздовський