Переминається з ноги на ногу перед входом до столичного Будинку офіцерів. Тут 29 вересня має відбутися літературний вечір російського сатирика Віктора Шендеровича, 57 років. Квитки коштують від 150 до 790 грн.

— Ми з ним однолітки, — продовжує російською Валерій. — Як особистість і критик російської влади подобається мені. Четвертий раз приходжу на концерт. Його приїзди і Жванецького намагаюся не пропускати. Молодець — тримає позицію, хоча й щемлять його добряче.

Дарую прихильнику Шендеровича зайву перепустку в партер. Родом він із Донбасу, до Києва переїхав наприкінці 1970-х. Через проукраїнську позицію не спілкується з другом дитинства. Працює у спецуправлінні протизсувних підземних робіт на території Києво-Печерської лаври.

— Після роботи встиг в Український дім на виставку буддійської культури. Додому далеко їхати. Завжди підходжу під концерти. Хтось подарує квиток, у когось куплю гарячий за 50 гривень хоча б на балкон. 100 не заплатив би. Перекупники по 250 пропонували.

Партер Будинку офіцерів заповнений наполовину. Більшість глядачів зайняли балкон.

— Приступаем к эксперименту, условия написаны на афише, — починає свій вечір "Ані слова про Путіна" Віктор Шендерович. Повернувся з місячних гастролей у США.

Одна похилого віку емігрантка написала записку: "Коли ви нарешті почнете розповідати про Путіна?" — продовжує. — Мене заскочили зненацька, бо про Путіна я розповідаю безкоштовно по четвергах (у програмі "Особое мнение" на радіо "Ехо Москви". — "ГПУ"). А тут люди за гроші у вихідний прийшли. Мене ж 15 років смикають за рукав і просять розповісти про нього. Тут ­важко­ залишатися в нормальному психічному стані. Ми з Путіним уже наче ланцюгом приковані. Страшно хочеться вирватися з цього. Почитаю вам літературні тексти.

Шендерович почав писати 33 роки тому, після армійської служби у Забайкаллі.

— Безліч було вражень. Служив у Брежнєвській зразковій дивізії, в якій 1935 року проходив службу Леонід Ілліч. Коли я демобілізувався, він одразу ж помер. У свої 25 я ж нічого не бачив. Виріс у гарній московській родині. З 10-го класу ходив у театральну студію Олега Табакова. Бігав там у масовці. Обличчя радянського народу я в армії вперше і побачив. Офіцером так і не став, бо розтлівав особовий склад. В смислі морально. Читав солдатам навіщось напам´ять вірші Мандель­штама. Своїми словами переказував рішення ХХ з´їзду КПРС, на якому розвінчали "культ особи" Сталіна. Мене вислали на дивізійний хлібзавод, де я був єдиний "політичний" серед уголовників.

— Шендерович і минулого разу політику дуже здалеку зачіпав, — шепоче Валерій Угнівенко. — Не знав, що він з Путіним майже рідня. В смислі його лабрадор — родич собаки ­Путіна.

— Віктор Степанович Черномирдін — предмет моїх ревнощів і заздрощів. Ставлюся до нього, як Сальєрі до Моцарта, — каже Шендерович про покійного російського прем´єра і посла в Україні. — Я беру аудиторію розумом, а Черномирдін — талантом. Ночей не сплю, слова переставляю. 18 редакцій одного жарту роблю. А він просто відкривав рот і говорив: "Отродясь такого не видали, и вот опять". Найвеличніша історія відбулася в Києві в часи газової кризи ­2007-го. Весь ваш уряд заховався за плінтус. Нікого знайти було неможливо — ні Тимошенко, ні Ющенка. Щодня Росія несла мільярдні збитки. Черномирдіну як послу в Україні щогодини телефонували з Москви і милили шию. Сам же він ні до кого додзвонитися не може. Нарешті слухавку взяв хтось із ваших дрібних чинів. Віктор Степанович за старою партійною звичкою почав знімати стружки: "Шо за мать-перемать у вас на Україні за бардак? Нікого знайти неможливо". На що йому відповіли: "Вікторе Степановичу, ви у нас послом п´ятий рік, а ніяк не запам´ятаєте, що треба казати не "на Україні", а "в Україні". Він без паузи: "Идите в х...й".

Виступ Шендеровича триває майже 2 год.

— Про Черномирдіна найбільше сподобалося, — каже після концерту Валерій Угнівенко. — Шкода, що не було частини із запитаннями. Дуже хотів спитати, чи не боїться він? Он Макаревича, Гребенщикова цькували. Шендерович — людина з почуттям гумору. Напевно, іронізує з цього приводу. Але ж це страшно — бути вигнанцем на батьківщині.

Іван СТОЛЯРЧУК