собливо, коли йдеться про український комікс, а саме, його традиційність. Ба більше, сьогодні вже доводиться натрапляти на сталий вираз, що так чи інакше виникне поміж рядків або поцілить прямісінько у лоба. «В Україні немає традиції коміксу!» – звучить так, ніби рішуче поставлено крапку наприкінці беззмістовної балачки. Проте це – не закінчення самої розмови, у якій досі існує відчутна потреба. Бо навіть, якщо тієї традиції не існує, то чи не варто вийти за межі національного комфорту і звернутися до інших досвідів?

Болгарія – зовсім не та країна, яку асоціюють з коміксами. Але після розмови із засновниками журналу «Ко-миксер» а також художником і журналістом Антоном Стайковим, стає зрозуміло, що ми щось впустили у пізнанні сусідніх культур. Адже у Болгарії комікс розвивається вже понад століття і продовжує набирати популярності.

Хоча й тут не обходиться без проблем, однією з яких є мовна. Також не останнє місце займає якість – як художня, так і драматична. А цього, на думку Антона Стайкова, сьогодні не вистачає болгарському коміксу, за виключенням братів Гелеві, які працюють у європейській манері. Власне, брак якісних сюжетів, на думку болгарських митців та дослідників, спричинений недостатньо розвиненою літературою, яка досі перебуває на периферії.

Історія «стомлених динозаврів»

В своїй книзі «Кратка история на българския комикс» Антон Стайков диференціює чіткі періоди болгарського коміксу:

Кінець ХІХ століття – кінець Першої світової війни. Тоді коміксові оповідання здебільшого виникали під впливом гумористичних європейських журналів («Simplicissimus» та інших).

Розквіт дитячої ілюстрації у стилістиці Вільгельма Буша. У цьому контексті варто згадати болгарського дитячого письменника та художника Еліна Пеліна, який охрестив комікс як жанром «приказливих картин».

1941-1944 роки – золотий період болгарського коміксу, який відбувся завдяки впливу сусідньої Югославії, де працювали передовсім російські білогвардійці-емігранти. Яскравим прикладом є Александир Денков – новатор болгарської ілюстрації і сценографії, один із піонерів болгарського коміксу. Його серію «Храбрият ескимос» про виживання людини у суворих природних умовах опублікували 1941 року у «Чуден свят» разом  із декількома народними казками й історичними коміксами на тексти Орлина Василєва та Змея Горяніна. А такі твори, як «Заговор в двореца» та «Бан Янука», на жаль, канули у небуття.

Вони лишились незакінченими через бомбардування Софії, яке, у свою чергу, призвело до руйнування друкарні та редакції. Через це класичний комікс як періодика зникає на деякий час.

Пізніше настає час пропаганди, яка проникає навіть у дитячі мальовані історії. Тоді й виникає заборона на термін «комікс», що взагалі є типовим для історії цього мистецтва. Це табуювання має низку наслідків і згодом виводить комікс у ранг «низького мистецтва», а потім вішає на нього наліпку «мистецтва для дітей».

Звісно, заборона гальмувала автентичний розвиток болгарського коміксу, тому процеси копіювались із аналогічних європейських.

З 1960-го починається період відлиги, який знаменувало видання історичних і фантастичних графічних романів і поява коміксів у дитячих і наукових журналах і газетах.

1979-1990 роки – другий золотий період, розквіт болгарського коміксу, який був породжений виходом таких відомих журналів як «Дъга» («Веселка») і «Чуден свят». Автори у цих виданнях уникали пропаганди і публікували пригодницькі та комічні оповіді. Подекуди в «Дъга» з’являлись історії з життя партизанів, але навіть вони копіювали іконографію Pif.

Існування цих журналів було можливим лише під під егідою міністра культури Людмили Живкової, відомої своїми прозахідними поглядами. Існує припущення, що її було вбито за наказом КДБ. Такі автори як Сотір Гелев, Любен Зідаров, Евгеній Йорданов, Росен Манчев визначили обличчя  кінця 80-х і початку 90-х років

Більшість з них продовжують працювати і сьогодні. У їхніх творах поєднувалися елементи фентезі, історичних, фантастичних, пригодницьких та дитячих коміксів.

1990-2003 рр. – хаос переходу. 90-ті роки стали для Болгарії тяжким періодом стресів та соціальних змін. Економічна нестабільність і масова еміграція зруйнували інфраструктуру і культурно-творчу аудиторію. Це призвело до того, що журнали публікували здебільшого американські комікси і графічні серії франко-бельгійської школи.

Проте деякі художники продовжували видавати авторські збірки. Найбільш цікавими з них є «Рико» та «Рикс», а «Раскази в картини» повертають комікс до формату початку ХХ ст. – газети. До участі у цих проектах були залучені такі відомі художники «Дъга», як Петир Станіміров, Димитир Стояном-Дімо, Евгеній Йорданов та інші.

А наприкінці 90-х студія «Гекон» видає альбом коміксів «Мауглі» Пенко Гелева.

2003 і дотепер – повторне відродження коміксу, рушіями якого є «мушкетери» із «Дъга», а також група молодих людей, які «грають на боці» американських компаній.

На початку ХХІ століття видали 13 випусків «Дъга». Але тут стає примітною інакшість авторів, на яких вплинули манга, графіті, культурні й політичні зміни у країні. Ці випуски репрезентували авторів із різною авторською графікою, серед найяскравіших імен – Сибіла Косерова, Георгі Мураджев, Боб Клісурскі.

Комікс стає мистецтвом для поціновувачів.

2011 рік можна маркувати як новий виток розвитку болгарського коміксу. Відправною точкою можна вважати виставку забутого майстра Стояна Шиндарова «Повторното начало», що відкрила його архіви та репрезентувала оригінали його робіт, які раніше можна було побачити лише у газетних принтах: «Повторното начало» «Търговецът от Мюнхен», «Босоногите». Саме тоді, вперше за історію, коміксисти та драматурги зібрались для обговорення проблем коміксу.

Нові часи – нові імена

Цікаво, що тепер болгарський комікс виходить за межі видання. Йдеться про тематичну виставку коміксистів, започатковану у 2013 році. 2014-го цей захід вийшов на міжнародний рівень, завдяки чому з’явилася можливість провадити міжкультурний діалог.

Сьогодні мистецтво коміксів набирає популярності, художники сміливіше експериментують із формою і техніками. Проте болгарський читач досі вагається, чи купувати комікси взагалі – навіть зарубіжні графічні романи, не говорячи вже про болгарський продукт.

Однак завдяки молодим людям, які переконані, що комікс у Болгарії має бути більш поширеним, відбувається його поступове переосмислення.

Періодичне видання «Ко-миксер» збирає під однією обкладинкою комікси різних жанрів, стилів й тем. Здебільшого тут публікуються роботи болгарських ілюстраторів, хоча подекуди залучають авторів з-за кордону.

Заснували журнал студенти факультету анімації Нового болгарського університету, а саме: графічний дизайнер Мілена Симеонова та ілюстратори Славена Симеонова й Іва Груєва.

Іва Груєва розповіла «Читомо»  про появу «Ко-миксера»:  «Ідея створити таке видання прийшла у 2011 році на одному із арт-фестивалів, де ми познайомились з молодими людьми з Балкан. Вони робили самвидавні журнали для Румунії та Сербії. Оскільки в Болгарії такої ініціативи досі не було, вирішили створити «Ко-миксер». Через брак художників видання перших двох випусків було досить затяжним процесом. Проте з подальшою промоцією на фестивалях, ініціатива набула популярності і вдалося залучити велику кількість ілюстраторів».

Борис Приматоров

Якщо говорити про основний напрямок і типи сюжетів, варто зазначити, що художники з «Ко-миксер» обирають теми, близькі до їхнього способу життя.

« Зазвичай це міська самотність, складність комунікації, світова криза, екзистенційні питання та буденність. Щоправда, деякі автори, які проявляють себе і у пригодницькому жанрі»,  – так пояснює тематичне різноманіття графічних новел Мілена Симеонова.

Про поступову «відлигу» у сфері видання коміксів Славена Симеонова знає не з чуток:  «Зараз, коли комікс в Болгарії набирає популярності, художники намагаються більше експериментувати із технікою, сюжетами тощо. Багатьом навіть вдається видаватися. Сумно, що болгарський читач досі не наважується купувати зарубіжні комікси, не говорячи вже про болгарські. Проте є випадки, коли ті чи інші книги набирають популярності».

Зрештою, про популярність свідчить і заснований 2014 року у Болгарії Музей коміксів, а також перша національна виставка болгарського коміксу, що відбулася на рік раніше.

Підсумки

Не можна забувати, що між традиційним та сучасним болгарським коміксом існує прірва. Оскільки із падінням режиму «Дъга» припинила своє існування, автори «Ко-миксер» не могли вирости на прикладах болгарського коміксу. Єдине, що слугувало для них суто автентичним джерелом натхненням – болгарська анімація. На жаль, більшість читачів досі пов’язують комікси із несерйозним видом мистецтва. Проте деяким сучасним авторам, зокрема дописувачам журналу «Ко-миксер» вдалося викликати резонанс своїми роботами, що заперечують дитячість та наївність коміксу.

 Тетяна Калитенко