Це невеличкий відсоток, але це нормально, бо мета нашого конкурсу - відкривати нові імена", - розповідає модератор конкурсу "Новела по-українськи" від журналу "Країна"Олена Павлова на презентації конкурсу новел та книги" Крим по-українськи" в рамках фестивалю сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST 19-го вересня.

Конкурс проводиться вже втретє. Основними вимогами є мова - українська та об´єм - до 10-ти тисяч символів. 2013-го року учасники могли писати на вільну тему, 2014-го в центрі був Євромайдан. Цьогорічні новели присвячені Криму.

- За три роки конкурсу я прочитала 500 новел і не новел. Дуже багато чогось люди на конкурс прози шлють віршів. Перший рік нам хтось прислав роман "Бузковий туман" і чомусь сценарій для фільма "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Дуже багато пишуть від руки листів. Ми приймаємо, але, коли цього року у фінал пройшов такий текст, то я набирала 6 сторінок рукопису . Тому ми переважно приймаємо на емейл тексти. Отримавши ,одразу закодовуємо, ставимо дату, вказуємо, коли отримали емейл, забираємо прізвище - всі ці дані зберігаємо в окремому документі. Розділяємо тексти спочатку між редакцією, яка має обрати фіналістів - це 20 текстів. Й вже ці твори читають письменники. Цього року в нас в журі були Лариса Денисенко, Антон Санченко, Андрій Кокотюха. Павло Вольвач, Олександр Стукало. Було дуже важко. Тому що кожен член журі обрав іншу новелу. Складно оцінювати тексти, бо це художні твори, а не спортивні змагання. Немає якихось показників.

В збірку "Крим по-українськи" увійшло 23 тексти: 20 - це фіналісти конкурсу, 3 - вибір видавництва. Всього на третій конкурс української новели надіслали 149 робіт.

- Коли ми читали про Крим, це було приємніше, ніж про Майдан. Я порівнюю це завжди з тим, що майданівські тексти читати було, наче пити дим з горілих покришок на Майдані, а кримські - наче біле вино на узбережжі. Вони більше вдалися авторам. Такі ностальгійні, світліші. Звісно, не обійшлося без зелених чоловічків. Але тут було менше політики й більше художності, - розповідає Павлова. - Ми ще не визначились з темою для наступного року. Звичайно, ми чекаємо, що закінчиться війна й в нас буде якийсь гарний привід писати про перемогу, але, з іншого боку, не хочемо робити тексти такими політичними й заангажованими. Коли проводили конкурс про Євромайдан, було дуже багато диванної політології, люди писали замість новел якісь аналітичні та псевдоаналітичні міркування. Ми хочемо, щоб це були художні тексти. Й наступну тему ми оголосимо в лютому або на початку березня.

На презентацію книги прийшли 3 учасниці конкурсу "Новела по-українськи" .

- Я беру участь вже третій рік. З самого початку, як в Фейсбуці побачила лінк від журналу "Країна", подумала долучитися до конкурсу. З першого разу моя новела стала вибором журі від Андрія Бондаря, - розповідає постійна учасниця конкурсу "Новела по-українськи"Енжі Богаченко. - Я за своєю освітою сценарист кіно. Тому звертаю увагу на структуру тексту. Має бути зав´язка, розв´язка, кульмінація. Завдяки цим елементам, нам й цікаво читати коротку прозу, таких авторів, як Трумона Капоте або Кортасара. В їх роботах є структура, неочікуваний кінець. Також не треба зайвих слів. Чим коротше можна сказати, тим краще

В збірку потрапила її новела "Равлик на плечі". Історія розповідає про перший похід авторки в Крим. Головний герой - провідник, а його друг - равлик, який сидить в нього на плечі. За словами Богаченко, це новела-казка, хоча б тому, що равлик вміє розмовляти.

- Суть короткої прози в тому, що в автора є дуже мало часу, щоб захопити читача. Тому перший гачок має бути вже в першому абзаці. Я свій перший абзац скорочувала рази три, скоротила разів в п´ять. Й все-одно він вийшов описовим. Але я сподіваюсь, що за рахунок мого знання матеріалу, зокрема кримських карстових порід і взагалі географії й біології півострова, його буде цікаво читати. Я бувала в Криму досить часто: й на практиці в університеті, й зі спелеологами в печерах. Я вирішила не брехати, а написати про те, що знаю. В моєму тексті немає жодної вигаданої події і жодної вигаданої деталі. Люди, прочитавши ці тексти, питають: "Ти, що дійсно зашивала людину?". Я відповідаю: "А куди діватися?!", - розповідає цьогорічна учасниця конкурсу Оксана Самара.Письменник Антон Санченко назвав її новелу найкращою.

- Мені важливо, щоб в тексті кожне слово стояло на своєму місці, щоб воно було продумано. Щоб не можна було з тексту викинути абзац. Також автор має знати фінал наперед. В новелі дуже важливий несподіваний фінал. Й щоб він взагалі був, а не стояли три крапки й якесь смазанне завершення, - говорить Олена Павлова. - Драматургія важлива. Щоб це не була якась романтична оповідь без героїв, де читаєш тільки про те, як сонце сходить над річкою. Те, що драматургія має бути, про це й вже навіть не повинна йти мова, але люди чомусь надсилають тексти, які не підходять ні за жанром, ні за стилем, ні за чим. Також дуже відчутний згубний вплив шкільної програми з української літератури. У нас люблять писати про якогось Івана й Марічку в селі. Що читаємо в школі, те й пишемо. Але дійсно, щоб писати хороші тексти, треба багато читати якісної літератури. Чи писали справжні кримчани? Писали. Дехто писав: "Я школяр, вчусь в Сімферополі. Більше нічого не можу сказати, бо це небезпечно". Багато хто просив не розкривати ім´я. Бо люди відчували себе в небезпеці через свою творчість.

Серед надісланих текстів є новела кримсько-татарської дівчинки Мавіле Яг´яєвої. На той час, коли вона подавала свою роботу, їй було 16 років. Основною темою її новели є депортація кримських татар. Також одним з конкурсантів став Сергій Левтер. Він народився в Криму, але його родина давно виїхала. Повернувся туди лише минулого року як журналіст, щоб висвітлювати анексію Криму. Олена Павлова відзначила текстІгоря Остапенко "Аліме" через дуже колоритну й багату місцеву мову.

- Учора до мен приходила Аліме. Вона часто приходить до мене, бо хоче знати майбутнє. В неї немає грошей, тому вона завжди приносить персики. Я жартую, запитуючи в неї, чим вона платитиме, коли на її дереві закінчаться плоди. А вона каже, що тоді крастиме, як у старої придуркуватої Сеїре або у скупого Мансура. Сміємося. Я ніколи досі не зустрічав людини, так закоханої в майбутнє. Вона впивається в мене великими ожинними очима й вимагає говорити. Я розкладаю карту на своєму тяжкому, як життя, дубовому столі і заглядаю в її долю. Я грішний. Невиправно грішний, - пише Ігор Остапенко у своїй новелі.

На минулорічному конкурсі новел, присвячених Євромайдану, друге місце зайняла Марина Єщенко. Зараз її колонки можна побачити на сторінках журналу "Країна".

- Я надсилала текст на конкурс, присвячений Майдану. Розраховувала на те, що більшість авторів в центр своїх творів поставлять позитивного героя - майданівця або класичного антигероя - беркутівця. Я була зацікавлена в тому, щоб мій твір якось відмітили, тому вирішила зобразити ситуацію, де немає ні героїв, ні ворогів, де ворог знаходиться дуже близько, але ми його не помічаємо. В мене зображена типова сім´я околиць міста Києва, яка за буденними перепитіями не помічає, що їхній син просто не присутній кілька днів у квартирі. Він відвідує Майдан. Батьки постійно дивляться телевізор, обговорюють події. Така собі типова диванна сотня. Але вони не помічають, що також в цьому замішані. Їх син творить історію, поки вони залишаються поза кадром звичайними обговорювачами подій. Можна навіть сказати, що ці люди і є тим ворогом, проти якого бореться їх син. Бо він діє, а їхня байдужість його вбиває.

Олександра ВАСИЛЬЄВА