У Львові в УКУ відбулася зустріч з британським журналістом та продюсером Пітером Померанцевим, автором книги «Нічого правдивого і все можливе», що була відзначена нагородою на цьогорічному Форумі видавців. У цій книзі йдеться про те, як змінювалась Росія від початку путінської епохи до початку війни з Україною.

Книжка вийшла в українському перекладі Андрія Бондаря у серії «Бібліотека Школи журналістики та медіакомунікацій Українського католицького університету». Під час зустрічі у Львові Пітер Померанцев розповів, чому написав книгу, про форму і стилістику твору, нову російську політичну систему, пропаганду і її вплив на свідомість росіян.

За словами Пітера, книгу він написав, щоб пояснити своїм друзям, де жив дев’ять років. Спочатку це були окремі публікації в журналі про побут і психологію в Росії, які згодом «переросли» у картину, що відображає нову російську психологію, нову політичну систему. Так з’явилась ця книга.

Вона – своєрідна документалістика, покладена на текст. Як камера, що фіксує усе довкола. Автор розповів, що зробив це свідомо і спеціально викинув увесь аналіз. Тому, за його словами, оповідач у книзі трохи тупіший за нього. Автор нічого не придумував, а через оповідача зображав той світ, який він бачив. Пітер Померанцев пояснює це тим, що суспільство, яке він описував, – це не соцреалізм, а таке бароко, постмодернізм. Автор бавився з жанрами – один розділ у нього був майже у стилі магічного реалізму, інший – більш репортажний. Але, за його словами, суспільство там саме таке – о 9 год. ранку там демократія, о 12 год. дня – вже диктатура, а о 20 год. – це країна-мюзикл. За цією книгою можна зробити справжній мюзикл, і це мрія Пітера.

В книзі є такі персонажі як дівчата легкої поведінки, бандити, через яких автор змальовує певні архетипи. «Я намагаюся брати архетипи цього суспільства і показати, як це суспільство сходить з розуму», – розповів Пітер. Якщо в 90-х бандит і повія були просто бандитом і повією, то згодом проститутка стає інтелектуалкою, а бандити знімають фільми про себе.

Путін у книзі присутній тільки через діалоги персонажів. «Якщо люди говорять слово «Путін», я використовую їхні слова, а сам я про нього ніколи не говорив. Коли писав книгу, було дуже багато біографій Путіна. Всі хотіли спробувати пізнати психологію Путіна. А в нього нема психології. Він простий звичайний соціопат. Для мене Путін не є цікавий як особистість. Він мене цікавить як медіакреатура. Путіна створило телебачення, поза тим він не існує. Така телевізійна фікція президента», – розповів Пітер. Москву він порівняв (за Данте), з колами пекла, в які все більше опускаються герої його книжки.

Герой книги потрапляє в Москву і зачаровується. Потім настає розчарування і навіть відторгнення того, що відбувається.

Пітер Померанцев сказав, що інформаційна війна у розумінні російської армії – це дуже специфічна річ. «Вона полягає в тому, щоб зламати сусідню країну, не торкаючись її, тобто без армії, зламати її психосферу через інформаційні віруси.. А реально – через ЗМІ, підкуп спецслужб, армії тощо. Але в них нічого не вийшло і довелося послати регулярну армію, і почалися битви, як під час світової війни. В них не вийшло створити в Україні справжню громадянську війну», – зазначив Померанцев.

Нові ідеологеми та ідею руского міра автор вважає дурницею. «Вони намагаються перевести дуже просту розмову про корупцію, що полягає в тому, щоб не давати і не красти, у, так би мовити, духовні практики руского міра. Не треба підігрувати їм і думати про рускій мір, треба просто арештовувати їхні рахунки за кордоном», – сказав Пітер.

Відповідаючи на запитання про російську журналістику і пропаганду, Пітер сказав, що зранку вони можуть вірити в цю пропаганду, а вдень вже не вірити, себто, за принципом: «потрібно вірити, я повірив». Він це порівняв з тим, як працює секта: вимикається критичне мислення, працюють зі страхами, психотравмами, а потім з’являється Путін на білому коні і віддає тобі Крим. За його словами, в Росії люди говорять блоками, не усвідомлюючи сказаного. Це наслідок роботи з підсвідомістю, маніпуляції емоціями. Наслідки такого впливу бувають різними, все залежить від людини. Людина з несформованою особистістю легко піддається цим маніпуляціям.

Пітер Померанцев також розповів, що робота на телебаченні навчила його думати передусім про глядача. Він вважає, що нам в Україні треба працювати для масового глядача, – створити канал, який буде об’єднувати, а також розвивати соціально ангажовані реаліті-шоу і документалістику, які у нас відсутні. Тобто починати працювати з реальністю.

Галина Палажій

Фото: journalism.ucu.edu.ua