Re: цензії
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
- 14.11.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоРозворушімо вулик
- 11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти«Але ми є! І Україні бути!»
- 11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУПобачило серце сучасніть через минуле
- 10.11.2024|Віктор ВербичСвіт, зітканий з непроминального світла
- 10.11.2024|Євгенія ЮрченкоІ дивитися в приціл сльози планета
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Винничук. Дресирувальники
Коли ми говоримо про майбутню долю Донбасу, чомусь забуваємо про тих, хто формував там п´яту колону, і тих, хто все це замовив.
Тема "Що робити з Донбасом" після того, як він до нас повернеться, обсмоктана вже так, що нема де й лизнути. Тільки лінивий не висловився щодо цього. Тому я не збираюся демонструвати якесь своє бачення. Причина проста: я його не маю.
З одного боку, "навіщо вони нам здалися", а з другого – чому ми маємо втрачати наші землі через прибулих після Голодомору росіян? А з третього боку: де взяти такі кошти, аби усю цю руїну відновити, а потім ще й утримувати тих, хто звик нас годувати? І що робити зі збитковими шахтами, які Росія давно вже в себе позакривала?
Ці люди не сьогодні ж вигадали фашистів і хунту. Ще за часів Ющенка використовувалася фашистська символіка з пропагандистською метою, а самого Ющенка малювали в образі Гітлера. І вітали його у Донецьку студенти з російськими триколорами, звучала комуністична музика і гордо випинали обважнілі від медалей груди ветеранів.
Ну, гаразд, студентам заплатили, але ж було чимало таких, хто від щирої душі волав про фашистів, які прагнуть обгородити колючим дротом Донбас.
Коли на мітингу протесту проти візиту Ющенка в 2005 році зробили опитування, то на запитання "Чому ви виступаєте проти Ющенка?" 47% відповіли: "Він нацист". На питання "Чому ви вважаєте Ющенка нацистом?" 47% відповіли: "Бо він проти російської мови", 26% – "Він підтримує бандерівців, а вони – нацисти", 6% – "Всі політики з Західної України – нацисти", 21% вагалися з відповіддю.
"Впервые за всю жизнь мне было стыдно за Донбасс, – писав тоді донецький журналіст Сергій Гармаш. – Нужно было ощутить агрессию толпы, ее перегарное дыхание, чтоб понять, как близко мы сегодня были к катастрофе. Как далеко мы ушли от элементарных норм демократии, человеческих взаимоотношений и как страшно это отразится на нас завтра, когда молодежь, одурманенная сегодня тупой нацисткой ложью власти, будет строить нашу жизнь… Когда антиющенковские настроения подстегивались именно межнациональными и межрегиональными символами и призывами – это разжигание межнациональной розни. Это репетиция гражданской войны!"
Як бачимо, усе це почалося ще тоді – десять років тому. І був уже навіть привид громадянської війни, який так спритно використала Росія.
Ми звикли усіх цих людей називати "ватою". Тобто якоюсь такою непробивною субстанцією, яка не надається для перевиховання. Вони просто будуть жити разом з нами, люто нас ненавидіти і носити дулю в кишені.
Інші просочаться і вже просочилися поміж нас. Легенди Львова оповідають про різні бурхливі сцени з переселенцями, про те, як вони вимагають чогось більшого, аніж решта громадян.
Та є й не легенди. Лікарі мені розповіли про випадки, коли переселенці вважають, що їм треба надавати окремі палати, щоб убезпечити їх від контакту з "мєстнимі". В одній зі шкіл вони заявили, що їхні діти не бажають вивчати українську мову, і директриса погодилася звільняти. Але коли я написав про це на "Фейсбуці", зчинився скандал, все зам´яли, українську мову вивчають.
Своє ставлення до Донбасу я змінив, коли побував там минулого року у квітні на мистецькому фестивалі "Ізоляція". Я побачив дві різні категорії людей. Одні, ті, що відвідували фестиваль, освічені, культурні люди, багато молоді. Вони мали голод на спілкування з письменниками. І я не відчував у спілкуванні з ними жодної різниці з галичанами.
Не знаю, яка їхня доля. Більшість мала б виїхати. Бо важко собі уявити, аби такі люди зосталися на окупованій території, де вони й перед тим почувалися білими воронами.
А інші люди траплялися мені в крамницях, на вулицях, у ресторанах. І вони були для мене чужі. Рівень сервісу був такий самий, як і в Криму – не нав´язливий і з суворим поглядом, який свідчив про те, що тебе тут бачити не хочуть.
Це типово російська самосвідомість: страх перед чужинцями. Про цей страх писали геть усі іноземці, які відвідували Московію. І навіть після того, як вона нарекла себе Росією, страх цей не проминув. Описав його й Альфред де Кюстін на початку ХІХ сторіччя. Страх він помітив не тільки перед іноземцями, але й перед царем, ба навіть перед завтрашнім днем, бо непевність і тривога були вічними супутниками росіян.
Такою публікою, яка населяла Донбас, легко можна було маніпулювати і схиляти на будь-який бік. Страх перед чужинцем не дозволяв їм голосувати за когось іншого, окрім СВОГО. І не має значення, ким був той СВІЙ.
Коли шахтарі місяцями не отримували платні, вони їздили до Києва гримати шоломами. Але жодним чином не турбували Ахметова, який заробив на них свої мільйони. Чому? Бо СВІЙ.
В регіоні, де більшість населення не знало іншого культурного відпочинку, окрім як на нарах, ніколи не залишало своїх областей, упередженість до ЧУЖОГО буяє особливо рясно. Україну вони сприймають, як мачуху, не відчуваючи жодної сув´язі з рештою території і з цілим народом. Адже їм все життя утовкмачували, що вони інші, кращі, горді і незламні.
І коли ми говоримо про майбутню долю Донбасу, то забуваємо про тих, хто формував оцю п´яту колону, хто був ідейним натхненником ненависті до всього українського і хто вигадав міф про "бандерівців", "фашистів" і "нацистів".
Чому досі ці майстри креативу не вистежені й не покарані? Десять років тому почалася антиукраїнська вакханалія, а досі ми не знаємо батьків-засновників. Хоча знаємо замовників. Але й вони не покарані.
І це дивно. Бо ж хіба не відповідає перед законом дресирувальник за тигра, який кинувся на людей?
Коментарі
Останні події
- 27.11.2024|12:11"Книгарня "Є" відновлює тури для письменників: дебютні авторки-фантастки вирушають у подорож Україною
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»