втор книжок з теорії пропаганди й історії ХХ століття багато подорожує, бере участь у європейських політологічних конференціях і частенько заїжджає в Україну, аби прочитати кілька лекцій. Зокрема Ріслаккі буде почесним гостем Форуму видавців у Львові.

Багато років досліджуючи російську пропаганду, пан Ріслаккі виробив власні «рецепти» протистояння дезінформації. Цими рецептами він поділився з Читомо.

– У нашій країні Вас знають насамперед як автора досліджень з російської і латвійської ідеологій. Чим зумовлена ваша зацікавленість цією темою? Як ви почалося ваше дослідження?

– Все почалося із особистого зацікавлення. У 2001 році я переїхав до Латвії і незабаром зрозумів, що ця країна має великі проблеми з іміджем – як на Сході, так і на Заході. Найгіршою пропагандою та дезінформацією було таврування балтів як фашистів, неонацистів та антисемітів. А самі балти не були в змозі це переконливо заперчити. Ось чому я почав писати про механізми ідеологічного впливу.

Я не хочу бути пропагандистом, моя мета – висвітлювати факти так, як я їх бачу. Зараз я намагаюся бути нейтральним спостерігачем, що критикує і самих латишів, коли це необхідно.

Фінський журналіст Юкка Ріслаккі – неофіційний посол і адвокат України на заході. Автор книжок з теорії пропаганди й історії ХХ століття багато подорожує, бере участь у європейських політологічних конференціях і частенько заїжджає в Україну, аби прочитати кілька лекцій. Зокрема Ріслаккі буде почесним гостем Форуму видавців у Львові.

Багато років досліджуючи російську пропаганду, пан Ріслаккі виробив власні «рецепти» протистояння дезінформації. Цими рецептами він поділився з Читомо.

– У нашій країні Вас знають насамперед як автора досліджень з російської і латвійської ідеологій. Чим зумовлена ваша зацікавленість цією темою? Як ви почалося ваше дослідження?

– Все почалося із особистого зацікавлення. У 2001 році я переїхав до Латвії і незабаром зрозумів, що ця країна має великі проблеми з іміджем – як на Сході, так і на Заході. Найгіршою пропагандою та дезінформацією було таврування балтів як фашистів, неонацистів та антисемітів. А самі балти не були в змозі це переконливо заперчити. Ось чому я почав писати про механізми ідеологічного впливу.

Я не хочу бути пропагандистом, моя мета – висвітлювати факти так, як я їх бачу. Зараз я намагаюся бути нейтральним спостерігачем, що критикує і самих латишів, коли це необхідно.

Коли останній колишній в’язень ГУЛАГу помре, пропагандисти РФ будуть готові заявити, що нічого не було

– Всім відомо про існування потужних російських пропагандистських міфів. Західні політологи пропонують різні шляхи подолання таких міфів: блокувати інформаційний потік з Росії, створювати інший якісний медіа-простір, залучати незацікавлених експертів зі сторони, які могли б проаналізувати ситуацію. Якою є ваша версія? Що ми можемо протиставити пропаганді Путіна?

– Українці мене часто запитують: як ми повинні реагувати на російську пропаганду? Ми також маємо брехати їм у відповідь? Я думаю, що принаймні ми, журналісти, маємо дотримуватися фактів. Сподіваюся, правда колись переможе.

У 2013-му я писав свою книгу «Воркута!», де йдеться про в’язнів таборів, зокрема про українців. Тоді я часто думав: коли останній колишній в’язень ГУЛАГу помре, російські пропагандисти одразу будуть готові заявити, що нічого не було. А якщо і було, то воно було конче необхідним, оскільки у таборах тоді перебувало «багато небезпечних ворогів народу і держави».

«Хто буде пам’ятати цей набрід через десять чи 20 років?» – питав тоді Сталін, знищуючи мільйони людей. І сам собі відповідав: «Ніхто!». Але він помилився.

На плакаті написано «Дзінтарська Народна Республіка». Щороку у концертному залі «Дзінтарі» у Юрмалі росіяни організовують фестиваль «Нова Хвиля». Я подумав, що після нашої відмови проводити тут фестиваль у 2015 році, вони могли б заявити про створення тут такої ж «республіки», як на сході України (Ю.Р.)

– Чи помітили ви щось нове в російській пропаганді останнім часом, наприклад, нові прийоми чи методи? Які саме? І як ви навчилися їх вирізняти?

– Що б не змінилося, сутність і мета лишаються тими ж: дискредитувати Україну, запобігти реформам і завадити початку серйозних відносин України із Заходом. Зараз пропаганду, напевне, трохи розумніше приховують. Наприклад, RT (Russia Today) є популярним каналом на заході, його дивиться чимало європейців, вірячи, що це просто ще один канал новин , як і решта.

Мушу додати, що останнім часом у Росії досить активно поширюють негативну інформацію і про Фінляндію. Думаю, певним російським колам просто не подобається наша вільна і демократична держава, орієнтована на загальний добробут. Крім того, вони бояться, що Фінляндія може вступити у НАТО.

Як вирізняти методи пропаганди? Я дізнаюся інформацію з міжнародної мережі сайтів, читаю блоги, автори яких викривають брехню й пропаганду. Крім того, переглядаю багато різних газет і найкращі статті з міжнародної аналітики.

Латиші більш готові прийняти українських біженців, ніж вимушених емігрантів з далеких країн 

– Чи втомилася Європа, зокрема Латвія і Фінляндія висвітлювати війну в Україні? Що нам потрібно робити, аби підживлювати інтерес західної спільноти до нашої проблеми?

– Люди, як правило, втомлюються від довгих криз, і журналісти починають писати на інші теми. Але принаймні фінські ЗМІ стежать за розвитком подій в Україні дуже уважно.

До речі, латиші більш готові прийняти українських біженців, ніж вимушених емігрантів з далеких країн.

Дякуючи Дюреру. Юкка Ріслаккі

– Всі розуміють, чому російські ЗМІ створюють міфи про ситуацію в Україні. Але часто західні ЗМІ ці міфи активно поширюють. Чому це відбувається, на вашу думку?

– Якщо казати про країни Балтії, це почалося ще за радянських часів, коли іноземні кореспонденти, що проживали у Москві і говорили лише російською мовою, почали постачати інформацію у балтійські видання.

Якщо говорити ширше, західна журналістика намагається бути збалансованою. Ось чому слово надають обом сторонам, навіть якщо звучать якісь дурниці.

У Фінляндії є нові іммігранти, які навчилися говорити по-фінськи і навіть пишуть фінською книжки! 

– Ви відомі як журналіст, що популяризує водночас культуру і  Латвії, і Фінляндії. Як ви думаєте: чи стали через глобалізацію національні культури менш важливими у сучасній Європі? Чи навпаки: глобалізація спричиняє до взаємного збагачення національних культур?

– Я не думаю, що національні культури вмирають, Швидше, все навпаки. У країнах, де я буваю найчастіше, зокрема Фінляндії, Естонії і Латвії, молоді люди зацікавлені у національній спадщині. Але так, глобалізаційні зміни також збагачують наші культури. У Фінляндії є нові іммігранти, які навчилися говорити по-фінськи і навіть пишуть фінською книжки!

Латвійська політика. Юкка Ріслаккі

– Зараз ви живете в Юрмалі, де існує потужна російська діаспора. Чи відчуваєте ви через вашу  громадянську позицію та творчу діяльність тиск з боку етнічних росіян?

– Як і багато інших людей, тут я відчуваю тиск, хоча й не особисто на мене. Російські олігархи, що купують посвідку на проживання і переїжджають у Юрмалу навіть не здогадуються, що ми думаємо про їхнє вторгнення. Вони не читають газет. Їх ніщо не хвилює. Проте до нас їдуть не лише багаті росіяни, я часто бачу дуже модні і дорогі авто з  українськими номерами.

Деякі молоді туристи розповідали мені, що, коли вони розмовляли українською мовою у центрі Юрмали, деякі перехожі зневажливо кидали їм російською: «Отож, і ви, таргани, сюди набігли!».

Зараз я активно підтримую недержавну організацію під назвою «Спільнота оборони Юрмали». Ми виступаємо проти корупції і секретності у владних колах, пропагуємо охорону природи і давньої архітектури. Ми чітко усвідомлюємо, що у наших опонентів дуже багато, неймовірно багато грошей. Якщо ви бачили російський фільм «Левіафан», то розумієте, про що я.

Читайте також: 4 книжки від особистих ворогів Путіна

Цього літа нам нарешті вдалося покласти край щорічній «Новій Хвилі» – російському «музичному» фестивалю, на який щороку у Юрмалу з’їжджалися російські багатії і мафіозі.

Отже, все змінюється на краще. Я неймовірно щасливий, що Юрмала прийняла на канікули постраждалих від війни українських дітей. У наших лікарнях також є поранені солдати української армії.

Піднялися чи ні? Юкка Ріслаккі

– Сьогодні ми маємо складну політичну ситуацію. Простіше кажучи, у нас війна із сусідньою державою. Чи може мистецтво залишатися нейтральним у такій ситуації? Чи можуть, наприклад, поети писати так, ніби війни немає?

– Навіть у такій ситуації можна спробувати писати і малювати аполітичні речі, якщо це комусь до вподоби. Проте я б так не зміг.

Я не висміюю всіх росіян як народ. Я глузую лише з деяких, як-от путіністів 

– Як карикатуриста я не можу не запитати вас про ситуацію з Charlie Hebdo. Чи може сьогодні будь-що стати об’єктом для висміювання? Чи все ж досі існує певна «заборонена територія», теми, з яких не варто сміятися?

– На мою думку, не варто намагатися вразити релігійні почуття певної групи людей. Я не бачу жодної необхідності малювати карикатури на релігійні теми чи зображати релігійних лідерів. Проте я завжди готовий висміяти людей, які використовують релігію з політичною метою.

Але в цілому, працюючи тут, я намагаюся насамперед висміювати корупцію, а також боротися з російським політичним, культурним й економічним тиском на нас. Але я не висміюю всіх росіян як народ. Я глузую лише з деяких, як-от путіністів.

Сад звірів. Юкка Ріслаккі

– Ми часто читаємо у постколоніальних досліджень працює, що «епоха старої Європи» минула. Чи згодні ви з цим твердженням? Якщо так, то, що буде новим культурним й економічним центром у XXI століття – Схід, Новий Світ, Африка чи країни на кшталт України?

– Я європеєць з голови до п’ят. Я вірю в європейські цінності, наше майбутнє і щиро сподіваюся, що Україна є частиною цього майбутнього. Потоки біженців, що прямують у Європу, певне, також вірять у неї. Деякі люди запитують, коли ж настане кінець «білої раси», але це якась реакційна нісенітниця.

Загалом, Африка та Азія, ймовірно, ставатимуть все більш впливовими і багатими у ХХІ столітті. Але цього не станеться без демократії та свободи слова.

– Які книги з ідеології  ви б порекомендували прочитати українцям для того, щоб краще зрозуміти механізми ідеологічного впливу?

– Є низка хороших досліджень, надрукованих останніми роками у Латвії. У цих працях йдеться про російську політику і пропаганду проти країн Балтії, України та Грузії. Але дозвольте мені згадати і мої книги, що виходили англійською і російською мовами, зокрема, «Випадок Латвії» і «Маніпуляція фактами: латвійський варіант». Варто також прочитати «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним» Тімоті Снайдера. У цьому дослідженні Снайдер нагадує, що Німеччина і Радянський Союз насправді чинили на території між ними протягом останнього століття. Це історія, яку не можна забувати.

– Нарешті, хотілося б вас запитати про художню літературу. Хто ваш улюблений сучасний письменник? Або їх декілька?

– По-перше, англієць Грем Грін, а також Едуардо Галеано з Уругваю. Останній, на жаль, помер кілька тижнів тому. З фінських письменників я б, не вагаючись, назвав прозаїка Пента Хаанпу. Неймовірно люблю українського Гоголя за його гумор. Також захоплююся Анною Ахматовою, Фьодором Достоєвським – як бачите, у мене дуже традиційні смаки. І, мало не забув, обожнюю Ієна Мак’юена!

Богдана Романцова

Всі світлини надані Юккою Ріслаккі