- Чому Ви взялися за цю тему?

- Я в жовтні був у місті Глухові і зустрівся там з пошуковцем Юрієм Коваленком, який займається все життя тим, що "підіймає", як вони на своєму професійному слензі кажуть, солдат Другої світової війни. З´ясувалося, що він тільки-но повернувся зі сходу, де "підіймали" вони з групою "Чорний тюльпан. Місія 200" десь 150 тіл наших бійців. І в порівнянні з тим, що казали офіційні джерела – 107 загиблих, я побачив ці фотографії і розповіді почув Юрія і його колег, я зрозумів, що сталася страшна трагедія і варто цим зайнятися.

Я почав зустрічатися з бійцями, які були там, говорив з ними по телефону, опитав приблизно десь 100 людей з різних батальйонів ЗСУ. Я отримав дуже багато емоційної, страшної, важкої інформації.

Я розповідав те, що мені розповіли. Я намагався не очорняти цю тему, але писав те, що чув. Багато хто казав, що, можливо, не треба писати таких страшних речей, але я думаю, якщо наші хлопці змогли воювати і пережити це все, то я думаю, що у читача вистачить мужності прочитати, що там написано.

- Яка все ж таки причина Іловайської трагедії, на Вашу думку, як документаліста?

- Це таке глобальне питання, на яке намагаються відповісти і слідча комісія, і військова прокуратура, і досі вони не знайшли відповіді. Насправді, там є декілька запитань, на які треба відповісти, але я скажу так: я думаю, що всі ці історії є подією, про яку ми майже нічого не знаємо, яка є першопричиною того, що сталося. Чому добровольчі батальйони опинилися в Іловайську, чому їх звідти не вивели, чому не вирівняли лінію фронту після того, як "посипався" сектор Д? Дуже багато запитань, на які треба шукати відповідь, але цих відповідей ми від Генштабу або штабу АТО не маємо.

- Коли люди дивляться фільм, то є все-таки якась площина між тобою і тим, що відбувається, – це екран. Книга має ту перевагу над кіно, що ти проникаєш в цю атмосферу, ти залишаєшся з нею і собі все уявляєш. Яку атмосферу Ваша книга дає читачеві?

- Я думаю, що мені вдалося передати ту атмосферу, але насправді там є декілька різних новел. Там є новела, наприклад, про людину, яка прожила в морзі однієї з лікарень, коли вже зайшли росіяни і сепаратисти і окупували цю територію. Вона прожила в морзі просто під тілами небіжчиків, ховаючись від сепаратистів два тижні. Ця новела називається "Життя і смерть Серьогі Кабана". Я не думаю, що вона така страхітлива, але досить філософська.

Є новела про те, як мама намагається дістати тіло загиблого свого сина, яке залишилося також на окупованій території і вони споряджають туди цілу експедицію, і вони їдять, розшукують, намагаються викопати це тіло і привезти додому.  Але тут справа не в тому, що якісь такі подробиці - смерть та інше, просто люди хочуть виконати свою благородну місію – побачити свого сина востаннє. Я думаю, що там багато таких світлих новин, незважаючи на весь трагізм ситуації.

- Чи не було такого, що Вам телефонували і просили не писати?

- Багато хто каже, що писати про війну ще рано. Але мені здається, що, можливо, про війну зарано писати, але про Іловайськ потрібно було написати саме зараз. Я впевнений, що буде дуже багато книжок про цю подію, будуть документальні, допишуть, виправлять. Я хотів, щоб почули тих людей, які були під Іловайськом, - і живих, і мертвих, і тих, що зникли безвісти. Насправді там ще дуже багато запитань, на які ще громадськість не отримала жодних відповідей. Мені хотілося, щоб ці відповіді з вуст влади прозвучали.

Презентація книги "Іловайськ" Євгена Положія запланована на завтра, 3 вересня, у Парламентській бібліотеці на вул. Грушевського о 18:30.