Re: цензії

Зараз з´явиться, очевидно, чимало різних публікацій про те, що без того чи того сучасного політика не бачити б нам Незалежності. Бо, мовляв, саме вони дотиснули комуністів у Верховній Раді і проголосили відому усім Декларацію.

Але якби не проголосили і не проголосували, то що б сталося? Союз і без того розпадався, і першими, хто відпав, були Прибалтійські держави, які перебували найкоротший термін під ярмом російських колонізаторів, як і Західна Україна.

Тому заслуга сучасних політиків, як на мене, невелика. А найбільшим їхнім гріхом я вважаю те, що вони заради угоди з комуністами погодилися не вимагати заборони Компартії у той час, як Єльцин у Росії її вже встиг заборонити. На тій хвилі ентузіазму, яка тоді панувала в масах, можна було це зробити. А так ми потрапили в тривалий період розграбування України і народження нової еліти, яка складалася з червоних директорів, комсомольців (більшість з них перетворилися на банкірів), мажорів та олігархів.

Було втрачено надто багато часу і, маючи стартові умови найкращі, Україна опинилася на задвірках Європи. Ні Кравчуку, ні Кучмі, ні Ющенкові дякувати нема за що. Вони не займалися розвитком держави і не боролися з корупцією. Не дбали також ані про книговидання, ані про українське кіно, яке могло б багато зробити для того, аби національна ідея, про яку Кучма казав, що "вона не спрацювала", таки спрацювала.

Довелося цього моменту чекати аж до Майдану. Коли національна ідея справді спрацювала і запульсувала на повну потужність, захоплюючи жителів міст, які вважалися повністю зрусифікованими і дуже далекими від патріотичного мислення.

Але в одному питанні ми, на жаль, зараз перебуваємо у тому самому стані, в якому перебувала наша нація 100 років тому. У 1910-му році в журналі "Українська Хата" відбулася дискусія на тему української аристократії та буржуазії. Чи допомагала б вона розвиткові української культури, якби була? Одні вважали, що так, і наводили у приклад польську, угорську та чеську аристократію, інші заперечували тим, що українці – уярмлена нація, а тому вся аристократія у нас буде обслуговувати у першу чергу колоніальний режим.

На початку ХХ сторіччя української свідомої буржуазії та аристократії було обмаль. Те, що вона була в інших поневолених народів Росії – фінів, грузинів, вірменів, поляків, ба навіть у татар – дало свої непроминальні плоди. Сучасна буржуазія за дуже малими винятками позбавлена аристократизму. Її не цікавить високе мистецтво, її насамперед цікавлять спорт і примітивна естрада. Для розвитку національного патріотизму і самосвідомості цього недостатньо. І що цікаво: вона увесь цей час обслуговувала колоніальний режим, бо Україна не переставала бути під впливом Росії.

На жаль, ми не маємо сьогодні жодного заможного діяча, якого можна було б порівняти з Симиренком, Чикаленком, Терещенком.

У ХІХ сторіччі не було за рідкісними винятками не тільки української аристократії, але й інтелігенції, про що з болем писав ще Трохим Зіньківський (1861– 1891). Народ і його національна ідея варилися самі в собі. Усе трималося на традиціях, фольклорі й мові. А з приходом капіталізму українські міста швидко зрусифікувалися.

Заборона української мови, літератури, школи і церкви в Росії могла навіки поховати ідею про Незалежність. Але на допомогу прийшла Австрія.

Це вона найбільше спричинилася до нашої Незалежності й до розвою національної ідеї. Бо усі ті патріотичні рухи, які тліли в російській Україні, уся література на чолі з Шевченком, усі кобзарі не зробили б того, що зробила Австрія. Без Австрії на Україну чекала б доля Білорусі, яка теж мала своїх патріотів і своїх письменників.

Австрія дала змогу розвиватися українській освіті, церкві, пресі, літературі. З´явилася українська інтелігенція. Українці опинилися у віденському парламенті. Табачник брехав, коли писав, що галичани були лакеями. Ні, вони були і депутатами, і дипломатами, і офіцерами, і графами та баронами, ба навіть капітанами австрійського флоту.

Тому коли почалася Московсько-українська війна 1918-1920-их років, дуже важливу роль відіграли галичани, які вже мали сформовану національну ідею. Вони понесли її на Схід. А сформував цю ідею Юліан Бачинський у 1895 році, опублікувавши книгу "Україна уярмлена" ("Ukraina Irredenta"), в якій вперше обґрунтував потребу створення української соборної держави під девізом: "Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!"

Ця праця відіграла дуже важливу роль у прагненні українців до самостійності. Недарма більшовики знищили Бачинського в ГУЛАГу у 1940 році.

І знову ж таки – тільки в Австрії могла з´явитися друком подібна праця. Недарма й досі російські шовіністи згадують Австрію як найгіршого свого ворога, який виплекав українську націю.

Без Австрії не було б армії УНР, Січових Стрільців, не було б і УПА, як не було й нічого подібного у Білорусі.

Однак усі роки Незалежності ми все ще були залежними. І тільки зараз можна сказати, що ми вирвалися з мацаків імперського спрута і ніколи вже туди не потрапимо, довівши цього спрута до ганебного краху. Наші великі жертви, які ми принесли на вівтар Свободи у Першу й Другу Світові війни, в російських концтаборах і тюрмах, і ті, що полягли на Майдані й на фронті у боях з російським окупантом, як негаснучі смолоскипи будуть супроводжувати нас в нашому нестримному поході на Захід.

Гасло Миколи Хвильового "Геть від Москви!" отримало своє втілення лише тепер. І ми не повинні його зрадити.