А за паспортом — це бабуся поміняла прізвище батька у метриці на ленінське, — розповідав 2009-го письменник Олесь Ульяненко. — В родині ходить версія, що його мало не посадили. Вони з пацанами підірвали портрет Сталіна, і йому загрожував строк. А з прізвищем Ульянов тоді посадити не могли.

17 серпня минуло п´ять років з дня смерті автора "Сталінки". До цієї дати товариші вирішили ініціювати перейменування на честь Ульяненка вулиці в його рідному місті Хорол на Полтавщині.

— Відштовхувалися від закону про перейменування старих радянських назв, — говорить режисер 45-річний Володимир Тихий, голова цієї ініціативної групи. — Не годиться, щоби у старовинному козацькому Хоролі центральна магістраль була Леніна. На адресу голови селищної ради послали листа. Підписали його 50 інтелектуалів, лише лауреатів Шевченківської премії дев´ятеро серед них було. Нам прийшла відповідь, що 2012-го влада міста дійсно вирішила назвати на честь земляка Олеся Ульяненка один із провулків, який виходить з вулиці Леніна. Але провулок той досі не побудований. Тобто показали, що щось зробили. А насправді зробили банальну відписку.

Олесь Ульяненко 15-­річним пішов з дому. Був шаманом у Якутії, закінчив медичне училище і морську школу, служив у радянських десантних військах у Німеччині та Афганістані. Перший твір надрукував у 26 років, а в 35 — роман "Сталінка" приніс йому славу "найрадикальнішого і жорсткого українського прозаїка". Книжка отримала малу Шевченківську премію та увійшла до шкільної програми.

Книжка Ульяненка "Жінка його мрії" 2009-го Національна експертна комісія з питань моралі визнала порнографічною. Роман вилучили з обігу. Однак висновок комісії викликав хвилю обурення серед української інтелігенції. Ульяненко став першим письменником, який подав до суду на Національну експертну комісію з питань захисту моралі. Після деяких правок у тексті роман дозволили перевидати.

Разом з Володимиром Тихим письменник розробляв сценарії для екранізації своїх творів.

— Це ігрове кіно, що потребує невеликого, але сталого фінансування, — продовжує режисер. — У наших державних мужів думки про розвиток України обмежуються декларативним обуренням щодо заяв Олега Табакова про те, які погані українці. Вся допомога українській культурі на цьому і закінчується. Сценарій "Сталінки" лежить уже 13 років. Ульян був закоханий у кіно. Мав багато ідей для сценаріїв. На той момент існувало тільки кіно, зроблене тут для центральних російських каналів про любов і щастя в родинах багатіїв. Це жодним чином не йшло з творчим стилем Ульяненка. Його кіно дуже соціально активне і філософське. Його погляд на Україну був максимально чесним. Ми, ті хто вчилися кіно за Радянського Союзу, були все-таки вихідцями із соціального реалізму. Нас довго і боляче вчили показувати бажану реальність, а не ту, що є насправді.

Суспільство намагається уникати проблем у мистецтві. А від цього вони не минають. Реальність не стає кращою, виразки в суспільстві ще більше поширюються. Тому Ульян був ворогом російських мєнтовських серіалів, що романтизували кримінал, не показували його жах.

Якщо сценарії Ульяненка не вдасться реалізувати, Володимир Тихий їх надрукує.

— Хотілося б мати повну збірку його творів — з коментарями, спогадами товаришів. 2008‑го ми з Ульяном писали сценарій про Донецьк і шахтарів. Він їздив на Донбас, аби показати через власний досвід усю важкість цієї професії. В 17 років перед армією вже працював у шахті. Цього разу теж пройшов короткий інструктаж з техніки безпеки, спускався під землю. Грошей у фонду, що замовив документальну стрічку, вистачило тільки на цю творчу експедицію Ульяненка. Потім вони передумали фінансувати фільм.

За словами літературного агента Олеся Ульяненка, наприкінці цього року у видавництві "Люта справа" готують вихід збірки оповідань письменника "Яйця динозавра".

Іван СТОЛЯРЧУК