З мого далекого дитинства запам´яталася мені одна божевільна картина. На околиці Івано-Франківська, яка з давніх часів неофіційно називалася Софіївкою, було два продуктових магазини, один клуб, в якому крутили фільми, і навіть один універмаг. За Польщі в універмазі був теж магазин, який в народі називали полюбовно "масло-цвяхи", бо там було геть усе.

За совєтів магазин перетворився на універмаг і там теж було всього потроху, окрім продуктів. Окремий відділ займали канцтовари: допотопні дерев´яні ручки зі вставними сталевими перами, пенали і дерев´яні чорнильниці різьблені в гуцульському стилі, які масово виробляли у Косові, зошити, лінійки, трикутники, циркулі і чимало іншого приладдя, про яке теперішні покоління уже навіть уяви не мають.

І ось саме із цим універмагом було пов´язане оте незабутнє видовище, про яке я згадав. Раз на рік до універмагу під´їжджала вантажівка і забирала увесь непотріб, який не продався. Весь процес відбувався під недремним оком суворої дами з зачіскою а-ля піраміда Хеопса. В руках вона тримала папку і щось пильно нотувала, а продавці виносили цілі пачки канцтоварів і вантажили на машину.

Цього моменту ми намагалися ніколи не пропустити. І коли вантажівка вирушала від універмагу на пустище, ми бігли за нею, а потім ховалися в кущах. На пустищі пачки не тільки з усім дерев´яним і паперовим причандаллям, але й з металевим, висипали на купу й підпалювали. Тут вискакували ми з кущів і, ризикуючи обпектися, вихоплювали з вогню все, що тільки можна було вихопити. Дама верещала і бігала довкола, відганяючи нас, навіть хльоскала лозиною, водій лише робив вигляд, що ганяє нас, а ми з повними пазухами врятованого добра чкуряли по хатах.

Після того акту спалення дама підписувала протокол, давала підписати водієві, і машина від´їжджала. Однак ми прибігали знову і розгрібали вогнище. Там ще можна було добути дещо неушкоджене вогнем, зокрема металеве приладдя.

В результаті назбиралося у мене за кілька років того добра чимало. Здебільшого я ним так ніколи не скористався, і порятунок цих предметів від знищення був стимульований не так потребою в них, як небажанням миритися з усією безглуздістю цієї акції. Ніхто не міг второпати: чому оце все не можна було висипати на купу й не підпалювати? Адже саме так і відбувалося попервах, але коли хтось нагорі довідався, що діти потім усю ту купу розхапують, вирішили спалювати.

Але СССР впродовж усього свого існування був країною тотального безглуздя. Тут нічого не робилося з розумом.

Росія не дарма стала правонаступницею СССР, перейнявши традиційно усю його агресивність, непоступливість і маразм. Запровадивши санкції для європейських товарів, росіяни покарали самі себе, бо європейський ринок не постраждав настільки, як цього очікували вірні путінці.

Не знайшовши іншого способу подолати контрабанду, російська влада вирішила нищити продукти. І картина відновилася один до одного, як і з тим універмагом. Після кожного такого показушного нищення, купи народу тільки й чекають свого часу, коли можна буде кинутися розгрібати потовчені смаколики і врятувати бодай щось.

Але досвід життя під більшовиками підказує, що боротьба з європейськими продуктами – це лише пропагандистський трюк і не більше. За совєтів нам дозували фільми й книжки, одяг і продукти, але партійні бонзи мали усього цього в достатній кількості. Вони не мусили стояти годинами в чергах за мукою, чи за ковбасою, для них існували окремі магазини і окремі бази. Думаю, що й теперішні російські можновладці не мусять споживати несмачні й неякісні російські продукти, від яких відвертаються навіть у Криму, а жвакуляють імпортний підсанкційний товар.

Однак на цьому весь маразм путіноїдів не вичерпується. З´явився палкий заклик щирих патріотів не нищити імпортні продукти, а роздати їх "неимущим".

Популярний російський блогер Ігор Поночовний, який утік з Росії до Америки, написав, що заклик роздати контрабанду незаможному населенню:  "Это точно как просить грабителя не всё воровать, а только половину, как упрашивать насильника трахать в презервативе, или как молить хулигана избивать не кирпичом, а палкой и не по голове, а по ногам… Позволь, Вова, нам в обход дурацкого твоего закона воровать, а коли поймаешь - не режь, не жги, не дави, а отдай нашему же голодранцу, пожалуйста. Просим смиренно".

Показуха зі знищенням контрабанди завершиться повним фіаско. Народ, навіть заражений вірусом Путіна, загартований у тривалій боротьбі за виживання, здатний пристосуватися до будь-яких умов, і знайде собі нові способи, як обійти і обдурити систему. І що цікаво: це вперше путінська ініціатива не була підтримана масами. Маси висловилися проти нищення продуктів. При цьому вони щиро підтримують агресію свого кумира в Україні і жодним чином не пов´язують з нею усіх продуктових перепитій.

А тим часом усе це вже було в історії. Інший карлик Наполеон таким самим способом боровся з англійськими товарами: "Толпы народа угрюмо и молчаливо глядели на тюки ситца, сукна, бочки сахара, мешки кофе, кипы хлопка, ящики перца и кори­цы, которые обливали горючим веществом и сжигали", - писала стара Дитяча енциклопедія.

Чи треба нагадати, що й він зазнав поразки?