Цього року відомий український письменник-публіцист, літературний критик та колумніст Олександр Бойченко опублікував нову, уже п’яту в власному доробку, книгу. Вона написана в публіцистичному стилі та загалом вміщує сорок два різних за розмірами та тематикою тексти.

Книга поділена, як не важко здогадатися з назви, на два різні за розмірами та наповненістю розділи: «Більше» та «Менше». В першому, який, не зважаючи на назву, за об’ємом менший за наступний, міститься дев’ять доволі великих публікацій, які, у свою чергу, є лекціями, статтями та есеями, що раніше виходили друком у різних книгах чи часописах. У другому розділі міститься тридцять три невеликі тексти, що були опубліковані на сайті zbruc.eu, в культурно-політичному місячнику «Український журнал», тижневому журналі «Країна», культурному додатку до газети «Молодий буковинець».

Тематика текстів найрізноманітніша. Автор – людина непересічної ерудиції, й сфера його інтересів надзвичайно широка. У його текстах читач має змогу зустріти не тільки «критичну репліку» на статтю Ростислава Семківа чи роздуми про книгу Ярослава Грицака «Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота», але й Людовіка Єроніма Морстина з його «Апологією Ксантипи» чи Тадеуша Боровського з його трагічним концтабірним минулим в Аушвіці та Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського з його «Іншим світом» ГУЛАГу.

Багато рефлексує Бойченко на тему сучасного становища в нашій державі та місця освіченої людини в ній. Він вважає, що «інтелектуал – це людина, мислення якої не знає жодних табу» і нагадує як «катастрофічно виглядає становище інтелектуалів за тоталітарних режимів». З іншого боку, автор відзначає, що вони часто демонструють «політичну сліпоту». І в умовах сучасних реалій роль українського інтелектуала в маневрах між тоталітаризмом «русского мира » та ультраправих є доволі важкою. Його дивує в «українському <…> інтелектуальному дискурсі <…> вміння озвучувати правильні засновки у поєднанні з жалюгідним невмінням робити з них висновки».

Відзначає автор і те, що рік без Януковича, це час, що «перевернув наше колективне уявлення про реальність» та «ціна за це виявилася дуже високою, а буде ще вищою». І «схоже, потрясіння, необхідні для цього вирішального світоглядного перевороту, у нас ще попереду».

Роздуми автора виливаються в висновок, який викликає багато критики: «Україна в нинішніх кордонах не має жодних шансів». Але на зауваження про втрату Україною власних територій він відповідає: «територій ми не втратили жодного метра <…>де наступ «руського мира » захлинеться, і пролягає справжня межа України».

Книга читається напрочуд легко та це й не дивно, зважаючи, що написана вона сміливо, гостро, іронічно та дещо сумно в стилі, притаманному Бойченку.

Теми, що розглядають в «Більше/Менше» насущні в сучасних реаліях, відповідно книга буде цікава не тільки гуманітаріям чи любителям невеликих текстів. Збірку текстів «Більше/Менше», яка переконливо свідчить про те, що публіцистика розглядає актуальні проблеми та явища сьогодення, можна рекомендувати всім, хто зацікавлений рефлексіями на тему сучасності, кому цікаві літературо- та культурознавчі статті, тим,  хто не боїться ставити під сумнів здавалося б прописні істини, тобто тим, хто в такий непевний час прагне інтелектуальної переоцінки ситуації та її підґрунтя. Вона однозначно закликає не тільки до читання, а й до осмислення прочитаного, відповідно буде цінним поповненням власної бібліотеки.

Микола Петращук