Останніми роками харківське видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля» видало чимало перекладів українською книжок знаменитого бразильського письменника Пауло Коельйо. Цього року ж року українській  читацькій публіці представлено збірку коельївської колумністики, що має назву «Як течія річки». Ця книга видана вже більше ніж у 22 країнах світу.

Тут зібрано есеї, опубліковані письменником з 1998 до 2005 року в бразильській періодиці. Пауло Коельйо розповідає історії, як з власного життя, так і ті, що почуті ним від інших людей. Є також роздуми, які навідували автора на різних «ділянках течії ріки», тобто життя. У цих історіях Коельйо залишається тим самим мудрецем, яким ми його знаємо за романами «Алхімік», «Заїр» і збірками притч «Воїн світла», «Мактуб» та іншими.

На початку книжки є чудернацькі висновки автора, зроблені ще на початку 70-х: «Письменник завжди носить окуляри і ходить з нерозчесаним волоссям. Півжиття літератор злий на увесь світ, а ще півжиття перебуває в депресії.

Щоб звабити жінку письменник каже: «Я письменник» і пише вірша на серветці: спрацьовує завжди.

Висловлюється химерно. Зрозуміти письменника може лише інший письменник. Попри останнє, вони ненавидять одне одного: адже претендують на ті самі вакансії, що історією літератури даються на віки».

 Серйозних роздумів тут немало. Як-от про те, що для людей важливе живе спілкування, але ми звикли до штучного, у віртуальному світі, замість того, щоб робити це віч-на-віч.

Ще в книжці трапляються своєрідні «мелодії»: «майже нікого» – про частину життя автора у селищі в Піренеях, де він отримує релакс і віднаходження внутрішньої гармонії; «багато людей» – з його публічного життя, «кілька людей» – моменти з друзями та близькими. Коельйо стверджує, що так звані «мелодії» становлять симфонію його життя.

А у розповіді-повчанні «Як підійматися на гірські вершини» автор, певно, має на увазі не лише «гірські вершини», а й будь-яку мету, що може поставити перед собою людина.

«Музика, яка лунала в каплиці» та «Піаніст у торгівельному центрі» ж: красиві приклади людської діяльності, котра націлена на прославляння бога та нашого призначення у цьому житті.

 Є у книжці марокканська легенда про те, що у рай можуть потрапити лише люди, котрі не злякалися свого відображення у воді криниці, та як Сатана спокусив Єву. Твердження, що янгол смерті чекає на нас, змушуючи день у день пам‘ятати про це й жити як востаннє, не залишаючи нічого на потім.

Зі сторінок «Як течія річки» ще дізнаємося, що 22-го серпня 2004-го року Пауло Коельйо мало не загинув у автомобільній катастрофі та про авторський статут нового тисячоліття. Читаємо заклики вірити у неможливе та бути відкритими для любові.

У цілому ця книжка з тих, що після її прочитання хочеться змінити себе й цей світ на краще. І для тих, звісно, хто захоплюється філософською прозою і творчістю Пауло Коельйо, зокрема.

Юрій Мостовий