Василь Голобородько відомий насамперед як «дорослий» поет. Утім, і в його доробку знайдеться бодай одна збірочка віршів для дітей. Тобто навіть не так: не так «дитячих» віршів, як віршів, у яких вчувається дитяче мислення. Адже по-справжньому добра дитяча поезія – не та, яка жонглює словами на кшталт «зайчик», «сонечко», «травичка» тощо, а та, від якої на мить спиняєшся, як від свіжого й не замиленого побутом / вихованням / освітою / маскультом дитячого погляду:

– Де подівся дощ,
як він перестав іти?
– Дощ пірнув у річку.

Або ж картина в зимовому лісі: «Під кущем / умивається лапкою / зимчик». Усе було б звичайно, якби не оце «зимчик», правда?

Дитячі верлібри Голобородька непрості для розуміння. Як непросте для розуміння дорослого дитяче мислення: «Такий великий дощ, / що в ложці збирається / по ополонику води». Деякі з них нагадують загадки: «Сам гладкий, як бочка, / а ребра видні». У деяких є тонкий гумор: «Гусак біжить / дзьоба роззявляє, / каже: “А-а-а!” – / думає, що я лікар». Є також філософські: «Загубив рукавичку. / Підняв. / Якби не підняв – / почалася б казка». Над цими віршами треба думати, отож навряд чи їх можна порадити найменшим читачам – хіба що для розглядання картинок. Ідеальний тут читач – молодший школяр, який уже має досвід читання «Рукавички», має розвинуту уяву й відчуття метафорики і який – тут слід наголосити – готовий до віршів без рими.

2011 року книжка «Віршів повна рукавичка» з лаконічними ілюстраціями Інги Леві ввійшла до міжнародного каталогу «Білі круки». Гадаємо, не в останню чергу завдяки майстерності художниці. Для українського читача, звиклого переважно до повноколірних і багатих на деталі малюнків у дитячих книжках, виточнені ілюстрації Інги Леві, виконані кольоровими олівцями, можуть виглядати надто «скупими». Утім, вони бездоганно доповнюють метафорику віршів Василя Голобородька – вдивлятися в малюнки так само цікаво, як і вчитуватися у вірші. Чимось вони нагадують дитячі малюнки, як і вірші – дитячі слова, логіку дитячого мислення. Крім того, на сторінках книжки багато «повітря», зайві деталі не заважають зосереджуватися на головному – метафорах і образах, думках, закладених у поезію.

Але найкраще про збірку віршів говорять самі вірші, тож наостанок іще зацитую один довший вірш, із улюблених:

На автобусній зупинці
мати з синочком очікують автобуса.
– Мамо, коли вже ми поїдемо додому?
– Як приїде наш автобус.
Підходить автобус, хлопчик запитує:
– Це наш?
– Ні, не наш.
– А як ви впізнаєте нашого?
– А на ньому буде написано.
– А що буде написано?
– На нашому автобусі буде написано:
«ДОДОМУ».