Дванадцять новел. Жіноче обличчя на обкладинці. Книжка, сповнена французького шарму. Так виглядає дебютна збірка письменниці Анни Гавальди. Кохання, кохання, сум, знову кохання і знову сум. Ця книжка як білий зефір, який обов’язково принесуть вам на десерт. Сама авторка ще в першій новелі «Трохи про Сен-Жермен-де-Пре» іронічно зауважує: «Ви ж любите такі історії. Про випадкові зустрічі з чоловіками, яким вдалося вас переконати, ніби вони неодружені та не цілком щасливі». Так, більшість жінок любить такі історії, жінки дійсно тяжіють до любовних романів. Тому письменниця і створила павутиння сумних і одночасно життєрадісних сюжетів. Зробила все, щоб зачепити ніжну жіночу душу, але не пошкодити її, хіба що трошки розчулити.

Гавальда знає, що жінки ненавидять чоловіків, які майже кожну вільну хвилину витрачають на есемески іншим жінкам.

Гавальда впевнена, що жінка завжди прагне до ліпшого: «Навіть у найстрашнішій щось є. Щонайменше бажання бути гарною».

Гавальда не сумнівається, що солдат неминуче потребує кохання: «Мені хотілося б, щоб хтось мене чекав. Це, зрештою, не так і складно».

Ще авторці заманулося описати почуття чоловіка, якого кинула жінка, і він ніяк не може її забути, незважаючи на щасливий шлюб, трьох діточок і спокійне стабільне життя. Про це йдеться в новелі «Минали роки»: «Вона була його єдиним коханням, і цього вже ніщо не змінить. Вона викинула його, як громіздку і непотрібну річ. Вона жодного разу не простягла йому руки, не написала ні слова, щоб допомогти йому оговтатися від удару, щоб сказати йому, що не така вона й прекрасна. Що він обманювався. Що він вартий кращої, ніж вона». Але історія була би не такою драматичною, якби ця злодійка від любові не з’явилася у житті цього порядного сім’янина знову і знову. Як «фам фаталь», що тривожить душу, але приречена на болючу смерть.

У новелі «Мені хотілося» вистачає і менш романтичних сюжетів. Наприклад, новела восьма «Кетгут» – оповідь про ветеринарку, що переїхала в Нормандію і зіштовхнулася зі стереотипами суспільства: «Нормандці – типові селюки: усе має бути, як повелося здавна. Жінка, яка лікує тварин, – це нормально. Але робити уколи, приймати пологи в корів, лікувати кольки – то ще треба подумати». Призвичаївшись до нормандської атмосфери, ветеринарка втратила пильність, і поїздка до однієї ферми скінчилася подіями, які варті того, щоб увійти в фільм жахів.

Затишний «Епілог» усуває всі ліричні і не дуже ліричні конфлікти, присутні в цій збірці Гавальди. Це розповідь про письменницю, яка щойно стала популярною, а її чоловік вже жартує, що буде жити за рахунок гонорарів своєї любої дружини. Життя воно таке… непередбачуване. Головне, щоб «хтось мене десь чекав».

Катерина Холод