У неділю, 24 травня, приїхав представити глядачам свої кінострічки "Серце на долоні" та "Чуже тіло" у кінотеатрі "Родина". Також прочитав лекцію, як література пов´язана з кіно. За годину до зустрічі у кінотеатрі та навколишніх будинках зникає струм.

— І як це воно буде без свєту? Він все ж легенда кіно! — дівчина у червоній майці розкладає книжки Зануссі "Час помирати". Привезли з місцевої книгарні "Є" 20 примірників, продають по 80 гривень.

— Не нєрвнічайте, міська рада дасть свєт. Хоча в темряві, то теж круто, романтика, — відказують її подруги. Директор кінотеатру 65-річна Галина Боднар відчиняє двоє дверей залу. Стає світліше. Глядачі швидко займають місця, підсвічуючи мобільними. За 15 хв. зал заповнений. Організатори підносять додаткові стільці. Стоячих пускати їм забороняють. Молодь сідає на підлогу.

— Перший польський фільм, що подивилася, рекомендувала донька. Називається "Порнографія" Яна Якуба Кольського. Назва зацікавила. Але там не було ні каплі порно. Зачепило своєю неприкрашеною простотою. Польське кіно — натуральне, — скидає з плечей рюкзак Уляна Маламура, 43 роки. — Пробіглася по програмі фесту і зразу зупинилася на Зануссі. Раніше його й не знала. Просто по духу мені Польща дуже близька. Чомусь саме зараз усе пов´язано з нею. Хочу більше дізнатися про польську культуру. Дочка навчалася там. Уже й син виграв грант — рік безкоштовного навчання у Польщі. Представив проект по бджільництву.

— Я хотіла прийти на кіно. Тоді відчуваю контакт з автором. А тет-а-тет то якось неудобно, ще й приходиться задавати глупі питання, — відказує її подруга 43-річна художниця Агіца Богі. У залі вмикають світло. Жінки знаходять вільне місце на сходинках.

На зустріч Кшиштоф Зануссі приходить з дружиною Ельжбетою. Тримає її під руку. Жінка сідає у першому ряду. Глядачі дарують їй рожеві троянди і колоски пшениці такого ж кольору.

— Приехал сюда ради жены. Ее отец родом со Стрижавки, что возле Винницы. И я ее прекрасно понимаю, как она хотела сюда приехать, — починає розмову режисер. Каже, що українську добре розуміє, але спілкуватися не наважується. — Часто зустрічаюся зі школярами. Постійно говорю таку дурницю, яка не подобається вчителям. Попереджую, книжок не треба читати багато. Варто берегти зір, — знімає окуляри на кілька секунд Зануссі. — З дитинства багато читав і тепер ходжу в окулярах. Це як їсти занадто багато і потім товстіти, то краще не поправлятися. Все просто: читати лише шедеври. Це ж стосується кіно. Дивіться тільки обрані картини. Тоді людина стає вільною, бо має свій вибір. Купуйте лише перевірені книжки. Не треба бути першими покупцями. Постояти, роздивитися, побачити реакцію інших. Перед читанням чи переглядом подивитися на себе в дзеркало. Опісля теж. Якщо книжка чи кінокартина зачепила, то вираз обличчя буде інший. Очі світитимуться. Емоції бурлитимуть. Вам захочеться про це розповісти іншим.

— Скільки я потіряла б, якби не прийшла на зустріч. Спеціально квитки здала на автобус. В селі бабушка почекає до наступних вихідних, а Зануссі не стане чекати. У нього ж графік, як у звєзди, — говорить 20-річна Вероніка Озерна. Після півторагодинної лекції кінорежисер витирає спітніле чоло хустинкою. Сідає за стіл роздавати автографи. Прихильники розкуповують усі його видання.

28-річний Антон Непиталюк простягає видання Зануссі у співавторстві з режисером Едвардом Жебровським 1978-го.

— Боже мій, де це ви знайшли цю книжку? — жмуриться Зануссі.

— Купив через інтернет у пітерської продавщиці десь за сто гривень. Не знав, що ви приїдете, — говорить Антон. — Ви були у Вінниці 2009 року. Тоді на зустріч не потрапив. Кіно — то моє хобі. Сам економіст, викладаю в інституті.

Показують фільм "Чуже тіло".

— Зануссі зобразив монстра у корпорації. Головна героїня здає своїх підлеглих. Знищує навколо себе все і всіх. Їй навіть не шкода названої матері, — каже Антон. — Фільм дуже глибокий.

Фестиваль "Інтермеццо" пройшов у Вінниці вперше 22–24 травня.

Тетяна САРАХАН