У київському видавництві "Темпора" вийшла його дебютна книжка "Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі". Розповідає про життя Донбасу за останні 20 років.

— Я постійно займався темою нелегальних шахт і тіньових вугільних схем. Писав про це журналістські розслідування у Донецьку. Також вивчав історію виникнення копанок із газет 1990‑х років у бібліотеках. Закінчив книгу ще влітку минулого року. Поки писав, вона була дуже актуальна, оскільки там роз´яснювалися корупційні схеми "Сім´ї" (родини Януковича. — "ГПУ"). Але потім на сході почалася війна і всім стало не до копанок. Зараз книжку можна вважати скоріше історичним дослідженням. Думаю, воно багато пояснює про причини війни.

Хто основні герої книжки?

— Там є інтерв´ю з власником копанок, робітниками, постраждалими. Герої опинилися в ситуації, коли потрібно виживати. Робітник копанки — це або людина з кримінальним досвідом, або шахтар передпенсійного віку. Мешканець шахтарського селища без освіти, який боїться їхати в невідомість і готовий працювати в будь-яких умовах. Запам´ятався шахтар Юра. Колишній зек, який відсидів 6 років. Показував свої татуювання, еполети на плечах. Такий персонаж із фольклору з характерними звичками й мовою. Також донецькі й луганські ­феодали, які варварським чином використовували цю нещасну робочу силу.

Яка роль жителів Донбасу в роботі цієї корупційної схеми?

Без мовчазної згоди цих людей така система не могла б діяти. Жителі Донбасу були завжди лояльні до місцевих пройдисвітів. Якщо ти чіпляв на груди георгіївську стрічку і говорив про важливість дружби з Росією, тобі прощалося все. Можна було витворяти будь-які безчинства. На виборах за тебе все одно проголосували б.

Найбільше отримали Януковичі. Вони змушували власників копанок здавати вугілля тільки на підконтрольні їм вугільні склади за заниженою ціною. І ніхто не міг із цим нічого вдіяти, бо Янукович зосередив у своїх руках усю владу. Точних цифр не знає ніхто. За рік вони мали кілька мільярдів гривень.

На маленьких копанках працюють по троє людей, на великих — десятки. Заробити можна близько 10 тисяч гривень, якщо працювати під землею.

Під час роботи над книжкою було більше людей, які допомагали чи заважали?

— Більше допомагали. У кожному містечку був свій активіст чи журналіст, який розповідав, що і як. Також знаходилися незгодні з вугільним свавіллям. Але їх одиниці, на жаль.

Найбільше запам´яталося селище Північне у Сніжному. Там цілу вулицю підрили копанками, а потім вона зруйнувалася. Будинки покосилися й розвалювалися на очах. А люди нікому не могли поскаржитися, бо навіть у міліції їм погрожували.

Власник копанки Міша Клєщов зі Сніжного мислив дуже цікаво. Він сказав, що в Сніжному погане життя, бо сам народ хоче так жити. Але при цьому говорив, що відкрито писати про це не можна. Оскільки ми образимо населення.

Скільки разів ваше життя було небезпеці під час розслідування?

— Я не наражався на небезпеку жодного разу. У порівнянні з тим, що відбувається зараз, Донбас до війни був практично безпечний.

Чого зараз там прагнуть люди?

— Люди на Донбасі хочуть, щоб хтось прийшов і дав їм сите життя, роботу, гроші, пенсії. Спочатку вони чекали цього від України, від Януковича. Коли ж Україна не виправдала цих сподівань, вони стали чекати милості від Путіна й Росії. Зараз копанки, як і раніше, працюють. Тільки мають інших власників і платять гроші іншій "криші".

Олександра ВАСИЛЬЄВА