Свою нову книжку «Велика війна 2014» відомий український письменник Михайло Слабошпицький починає реченням: «Я не збирався писати цієї книжки». Проте він не міг не написати це. Хай навіть спершу й не думав цього робити. Громадянин, мислитель, прозаїк, критик, есеїст, літературознавець — Слабошпицький мембранно чутлива людина до всього значущого, а тим паче до всього особливого в літературі й у «реальній дійсності», він просто не міг не відгукнутися на війну з Росією!

Про цю війну (яку офіційно пойменовано АТО) тепер пишуть багато. Проте якби сталося так, що до істориків майбутнього потрапила б у руки лише «Велика війна 2014», вона дала б достатньо матеріалу для всебічного наукового осягнення нинішньої української дійсності. Цей твір є ґрунтовним, панорамним літописом подій на сході України, загалом в Україні, а ще в Росії та світі — у різних аспектах і «зрізах».

Книга є літописом сучасної української звитяги, зради «старшого брата» чи, радше, апогею послідовно і здавна здійснюваної ним загарбницької політики, унікального цивільного волонтерства і волонтерства мілітарного — масового вступу чоловіків і жінок до добровольчих батальйонів, неготовності довго нищеної «регулярної» армії чинити навесні 2014 року опір загарбникам, терористам, невміння відповідного відомства керувати воєнними діями, а часом і саботажу з боку київських власників широких лампасів. У ній чимало вбивчо переконливої аналітики, підкріпленої історичними фактами, яка водночас є трампліном для політичних і соціальних прогнозів. Наприклад, вельми небезпідставними є викладки автора про подальші етапи Майдану. Про цей другий акт великої історичної драми, що її переживаємо, Слабошпицький пише: «Другий етап Майдану — після Революції гідності — очевидно, стане Революцією правди з усіма належними висновками. З такою надією і такими передчуттями також живе наше суспільство. Війна тільки трохи приглушила їх. Мир одразу ж випозиціонує їх у пріоритети дня. Очевидно, узурпаторів влади, які нічого не зробили для оборони Вітчизни, не тільки буде поставлено до ганебного стовпа, бо Феміда оперуватиме не лише моральними звинуваченнями».

Автор «Великої війни 2014» прогнозує і третій етап — остаточну декомунізацію, та четвертий — «бійці добровольчих батальйонів запитають усіх тих слуг Феміди й недалеких владців, з яких це вони міркувань намагалися переконати суспільство, що саме ці батальйони — велика загроза для національної безпеки...». І п’ятий, який «має стати торжеством реального гуманізму»: ідеться про допомогу сиротам, удовам і калікам війни.

Пропахлі димом Майдану і фронту сторінки «Великої війни 2014» упевнюють: наші сучасники йдуть до висот національного духу сходинками громадянського діяння. Й рівночасно — сходять на вершини громадянської гідності, плекаючи в серці та свідомості цінності національні.

Обличчям часу, як відомо, є людські діяння та лиця. Й автор переконаний, що після війни «з’являться не просто нові обличчя. З’являться ті, хто буде сильніший і відповідальніший за попередників. Одне можна сказати впевнено: так, як було, вже не буде. Революція триває. Карфаген постсовєтії в Україні буде зруйновано».

З відчуттям таких надій і писалася ця книжка.

Юрій ПРИГОРНИЦЬКИЙ