Re: цензії

Антін Мухарський: Сьогодні ми поговоримо про Ерос і про Танатос, про агресію і про страхи, про гроші та про погані звички суспільства з політологом, психоаналітиком Олегом Покальчуком.

У мене в руках ваша книжка, яка називається “Тремтячі еліти”. Я її читав майже всю ніч – і зробив для себе дуже цікаві висновки: чи справді все в Україні херово, як багато хто каже?

Олег Покальчук: Людське сприйняття побудоване таким чином, що, драматизуючи обставини, в яких люди живуть, вони у такий спосіб вивищують себе, оскільки живуть а) у вікопомні часи, б) вивищують себе, в) у них є перспектива, бо вони про це знають і першими говорять один одному на кухні, в туалеті, в кав’ярні і т.д. Тому оцей драматизм українського життя тягнеться століттями, я думаю, і дозволяє створити таку субкультуру “Титаніка”, який не тоне.

Антін Мухарський: Ви – соціальний психолог. Скажіть, будь ласка, чому навколо всі такі злі й агресивні?

Олег Покальчук: Це проекція ненависті до самого себе. Але, як кажуть, слабо це визнати. Тому люди виявляють ненависть і агресію до когось іншого.

Антін Мухарський: А звідки воно з’явилося?

Олег Покальчук: Від такої унтерменшості, від неповновартості, від того, що реалії довколишні змушують людей бути кращими, сильнішими, розумнішими, багатшими. А людям ліньки – тому вони й кажуть, що обставини такі…

Антін Мухарський: А як ви ставитеся до агресії в інтернеті?

Олег Покальчук: Я до агресії взагалі позитивно ставлюся – це нормальна людська риса, нічого в ній немає поганого. Гірше ставлюся до людей, які не можуть відповісти на агресію. Тобто ці люди є деструкторами. А агресори швидко вимирають, якщо вони неадекватні, або трансформуються в якихось креативників.

Антін Мухарський: Ви у своїй книзі зауважуєте, що політикум, зокрема український, мімікрує замість того, щоби реагувати агресивно. Вигадує різні штуки – політкоректність, дипломатичність, інші історії, якими прикриває власну слабкість.

Олег Покальчук: Український політикум – це така суспільна гнида, яка завелася 20 років тому і паразитує, мімікрує на тілі навіть не народу, а такого підшерстку…

Антін Мухарський: Наскільки агресія в інтернеті є вмотивованою і чи варто на неї ображатися? Скажімо, моя знайома, ведуча на ТБ, завжди дуже тяжко переживає. Коли в коментарях її називають стервою. Як ставитеся до нецензурної лайки в інтернеті на власну адресу?

Олег Покальчук: Є книжки з добрими рейтингами продаж “Как стать стервой”, люди стараються досягнути цього рейтингу. Тому я як психолог порадив би таке сприймати як комплімент. Так що це позитивно. А щодо інтернету… Ну, це такий вид ментальної мастурбації.

Антін Мухарський: А чи варто комунізм прирівняти до фашизму?

Олег Покальчук: Ну, це вже аксіома – безумовно. Думаю, Гітлер і Ленін дуже подібні між собою в механізмі приходу до влади. Цікаво було би, якби Ленін умів краще малювати, а Гітлер – краще писати. “Майн Кампф” – бездарна книжка, а картини нічого. От Ленін понаписував багато цікавого, прикольного.

Антін Мухарський: А як ви ставитеся до симуляції діяльності? Просто зараз якась катастрофа – люди вдають з себе тих, ким вони не є.

Олег Покальчук: Людина в середньому бреше тричі на 10 хвилин. Всяка імітація – частина гри, а гра є людською природою.

Антін Мухарський: Ви якось висловилися дуже влучно на адресу нашого гламуру: “Bідмова від волі на користь свободи – це пониження статусу, яка компенсується марнославним випендрьожем. Яскравим маркером цього стану є наша і будь-яка гламурна тусня, крайньо закомплексована і затиснена обставинами, яка проте зі всіх сил демонструє презирливу розкутість норовів і волю від освіти і культури”.

Олег Покальчук: Це я сказав? Ну нічого собі!

Антін Мухарський: Гламур – що то є?

Олег Покальчук: Це така фігня блискуча, з метою збільшити можливість перехресного запилення для людей і тварин, які виглядають як люди. Що більш тварина людиноподібна, то важливіший гламур, бо її поведінка буде біологічно успішнішою, результативнішою. Тому це природня нормальна якість частини людської породи для збільшення конкурентоздатності.

Антін Мухарський: На вашу думку, люди в соціумі є тваринами – людина масова. Яка кількість має бути біомаси і еліти, аристократії?

Олег Покальчук: Бувають різні види тварин – у цьому немає нічого поганого. Якщо люди розуміють, що вони тварини і поводяться як тварини – то вони принаймні чесні і це гарно. А якщо починається “тут я тваринка, а тут вже людинка”, ну то…

Антін Мухарський: А тепер питання з Фейсбуку до пана Олега. Питає Фантастка: “Ви писали наукову фантастику – чому не пишете тепер?”

Олег Покальчук: Я дебютував як фантаст. Як людина достатньо цинічна і практична, не бачу тут комерційної вигоди. А публіцистика і все решта добре продається.

Антін Мухарський: А що ви робили в газеті “Норильский строитель”? Певно, не безкоштовно були в Норильську…

Олег Покальчук: Не безкоштовно…

Антін Мухарський: Із зеками спілкувалися?

Олег Покальчук: Ясне діло.

Антін Мухарський: З золотошукачами?

Олег Покальчук: Ні, там золота немає – там гірничозбагачувальний комбінат. Там є зона не одна. Це було місце таборове колись, до 1950-х – там лишилися в тундрі всі ці бараки і будівлі. І шахти, які були зонами, теж там лишилися на території міста.

Зима там починається на початку вересня – вже десь до мінус двадцять приблизно. Взимку весь час полярна ніч – і це досить зручно з сексуальної точки зору: коли до когось в гості приходиш, то тебе надвір вже не пустять, полюбе лишаєшся. І це чесно, бо на вулицях там мінус 45-50 – куди йти? А все решта як в анекдоті про туалет чукчів з двох палок: на одну вішаєш тулуб, другою ганяєш вовків.

Антін Мухарський: Питання від Дульсінеї: “Чезаре Ломброзо був аферист чи науковець? Чи можна вірити тому, що він пише?”

Олег Покальчук: У рамках свого часу, звичайно, він науковець – і точно не аферист. Очевидно, що якісь типажі обличчя обумовлені поведінкою і, можливо, певними схильностями. Але якщо говорити про психопатію в цілому, то справжні нервові чи психічні зрушення не проявляються на обличчі. Ви можете бачити дегенеративні зміни в поведінці, така людина може намагатися стати кращою і бути непоганою людиною – просто примітивною.

Зв´язок людини з кримінальністю, думаю, тоді був мотивований сильніше. Бо людина, яка виглядає як потвора, не могла дістатися до соціального ліфта в принципі, тому й поводилася як потвора.

Антін Мухарський: Наш шоу-балет “Вітерець” – типовий приклад дівчат із шоу-бізнесу, які виглядають симпатично, красиво.

Олег Покальчук: Чисте “динамо”.

Антін Мухарський: Що їх чекає у майбутньому?

Олег Покальчук: Успіх, звичайно.

Антін Мухарський: Ви впевнені?

Олег Покальчук: Переконаний.

Антін Мухарський: Едипів комплекс – от у мене, приміром, ніколи цього комплексу не було.

Олег Покальчук: У вас і Едипа не було, напевно.

Антін Мухарський: Ви особисто вірите в те, що сканування жінки відбувається за 20 секунд?

Олег Покальчук: За десять.

Антін Мухарський: Розкажіть, як цей процес відбувається.

Олег Покальчук: А він, поки доходить до голови, то вже відбувся. Тобто він відбувається спинним мозком насправді на базі двох базових інстинктів – збереження виду і продовження роду. Підсвідомість сканує людину за трьома параметрами: ця особа може бути другом, ворогом або сексуальним партнером – незалежно від статі, до речі. І ці три базові фільтри спинний мозок вкидає, швидко приймається базове рішення – а потім головний мозок культурно пояснює, чому людина так поводиться.

Антін Мухарський: Тут Люба хоче вас спитати в особливий спосіб, у чому полягає національна ідея України. У цьому – смоктати? Чи цілувати?

Олег Покальчук: Ми вже зробили тут справжню шкалу насправді: на одному кінці смоктати, на іншому цілувати. І там можна розглядати: ліберали, демократи, консерватори розташовуються на цій шкалі. Одні – з одного краю, інші – з іншого.

Антін Мухарський: А зараз Україна на якій стадії?

Олег Покальчук: На найбільш ліберальній, звичайно…

Антін Мухарський: Фашизм в Україні – він що, процвітає? Як до того всього ставитися?

Олег Покальчук: А … його знає... Реально це така семантична комедія. Всерйоз говорити про це, звичайно, неможливо, але спроба прикольна.

Антін Мухарський: Українці – недосформована нація?

Олег Покальчук: Я вважаю, що так. На початку формування політичної нації є народ – і поволі починається трансформація в політичну націю. Це довго триває.

Антін Мухарський: Скільки грошей вам особисто треба для щастя?

Олег Покальчук: Мені треба 2,50 на метро. Я без грошей приїхав.

Антін Мухарський: Ну, знаєте, у вас такий мотоцикл – 35 штук баксів коштує...

Олег Покальчук: Я кажу про те, що мені конкретно зараз потрібно. А коли мені ще щось буде треба, я знатиму точно. А конкретно зараз мені треба 2,50.

Антін Мухарський: Найкращий період в житті України – він був, є, чи, можливо, щось попереду нас чекає?

Олег Покальчук: Найкращі періоди – це вигадані періоди удаваного дитинства. Тому ми ідеалізуємо минуле, вигадуємо про нього всякі небилиці. Період майбутнього перспективний і гарний для людей, які мають силу, вірять у себе і мають чіткі уявлення про те, що вони хочуть від життя.

Антін Мухарський: Найстрашніший період в житті української нації та держави?

Олег Покальчук: Напевно, Голодомор – бо коли людину їдять, це недобре.

Антін Мухарський: Росія і Ізраїль не визнають Голодомору.

Олег Покальчук: Ну, д…би.

Антін Мухарський: Дві головні проблеми України? От у Росії є дураки і дороги. А в Україні?

Олег Покальчук: Українці і бездоріжжя.

Антін Мухарський: А головні небезпеки які на нас чатують?

Олег Покальчук: Та ми самі. Ми самі є найбільшою небезпекою для себе, найбільшою загрозою і бридотою. Бажання мавпувати поведінку інших, бажання подобатися тим, кого ми в принципі не намагалися любити, а просто ненавидимо… Інші нації чітко рахують бабло, розказуючи нам про ідеали, ідеї – а ми приймаємо це за чисту монету й оперуємо цими категоріями. А бабло рахують інші – наші гроші.

Тому доки ми не навчимося заробляти самі на себе, на державу, на депутатів, нормально спілкуватися одне з одним на нормальній базовій фінансовій основі, розуміти, що скільки коштує в цьому світі в принципі (бо шари не буває, це тільки на митниці “шара объема не имеет”), тоді ми якось вилюдніємо. А доти так і буде.

Антін Мухарський: Чи можу попросити вас провести зі мною сеанс психоаналізу, проаналізувавши дії, хід думок ведучого програми “Зелена лампа”? Багато кажуть, що я – ідіот, оранжоїдний жидоїд…

Олег Покальчук: По-моєму, це комплімент.

Антін Мухарський: Як ви могли б охарактеризувати поведінку, інколи не зовсім адекватну, ведучого програми “Зелена лампа”?

Олег Покальчук: Це частина акторського амплуа. Це не поведінка – це роль. Вона включається в характер і є фактично сеансом психоаналізу. Ви актуалізуєте те, що в вас закладено, гіперболізуєте це, доводите до абсурду і до комізму, таким чином звільняючись і від власних затислостей, бо оскільки енергії багато, її треба нейтралізувати. А зробити це шляхом телепередачі виходить – думаю, що це нормально працює.

Антін Мухарський: Завершальне питання – які якості мусить мати загальнонаціональний лідер, людина, яка, гіпотетично, має очолити прорив України у краще майбутнє?

Олег Покальчук: Конфуцій сказав, що найкращий правитель той, про якого люди знають тільки те, що він існує. Тобто він займається своїми справами і не морочить голову людям. Тому лідер, який закличе людей до егоїзму, до прагматизму і кладення того, що вони мають, на решту світу, – я думаю, він буде успішним.