Можливо тому чоловіки й вигадали алкоголь.

Адже чоловікам завжди бракує емоцій, бракує ілюзій, бракує легкості. Бракує відкритості перед цим жорстким і невблаганним світом, бракує відвертості в спілкуванні з людьми, з якими хочеш бути відкритим. Бракує таємниць і прозрінь, бракує справжності. Справжньої злості, справжньої ніжності.

А як можна жити без справжньої злості? Кому потрібне існування без справжньої ніжності? Саме тому чоловіки віддають свої серця в заставу, отримуючи доступ до пекучих алкогольних потоків, що вимивають із їхніх душ тяжкість і почуття провини.

Саме тому вони ладні ламатися й робити дурниці, готові йти на компроміси й впадати в залежність. Ілюзії та сподівання варті болю й розчарувань, відкриття таємних завіс коштує всіх подальших втрат. В цьому житті потрібно платити за все, перш за все за звички, передусім – за шкідливі.

Та й хто може визначити для тебе міру шкідливості й залежності? Хто взагалі має право диктувати тобі правила життя та смерті? Кожен сам обирає для себе химери й замінники, кожен сам обживає реальність, із якою йому доводиться мати справу.

Все інше – просто святенництво, нещира спроба моралізаторства, намагання виглядати краще на тлі чужого безсилля. Алкоголь убив стількох моїх друзів, що я просто не можу говорити про нього відсторонено. Я бачив, як вони впускали його в свої легені, бачив, як він опановував ними, бачив, як запалювалися їхні серця, бачив як вони гасли.

Я не знаю, як би їм велося без нього, наскільки він їх сформував, наскільки саме він зробив їх такими, якими я їх пам´ятаю. Мабуть, найнедоречніше в цій ситуації когось чомусь учити, когось до чогось закликати. Чого може навчити чужа смерть? Лише минущості життя, що її не подолаєш жодними добрими намірами та вчинками.

Підозрюю, кожен із них знав усе наперед, кожен із них одного разу внутрішньо на все погоджувався, приймав правила гри, переходив певну межу, за якою почувався найбільш комфортно, попри неможливість щось виправити, попри нездатність повернутися назад.

Жодних виправдань, жодного осуду – лише тверезе, попри весь присутній алкоголь, розуміння реального стану речей.

Чоловіки на похмілля особливо беззахисні. Так, ніби кожного разу прокидаються на квітнику й бояться бодай щось зламати. Вибираються з-поміж усього цього нагромадження спогадів, споминів, докорів, непорозумінь.

Намагаються триматись упевнено, виглядаючи від цього ще більш безпорадно. З жахом і гордістю згадують усе, що трапилось напередодні, обіцяють самим собі ніколи більше так не чинити, тут таки, глибоко в душі, ці обіцянки й порушуючи.

В такому стані розповідаються найжорсткіші й найліричніші історії, такими ранками сонце світить особливо пронизливо, а повітря над тобою розгортається особливо повільно й турботливо. Такої пори народжуються найніжніші освідчення й долаються найнеймовірніші перепони.

Але зазвичай нічого не народжується й не долається, зазвичай кожен бореться, як може, з демонами власного божевілля. Скажімо, сьогодні зранку нашому барабанщику особливо погано. Ніяк не міг зупинитись після вчорашнього концерту.

Послали клавішника в аптеку.Клавішник відмовлявся, сказав, мовляв, я польською не говорю, що я їм скажу. Нічого, - заспокоїли ми, - вони тебе побачать і самі все зрозуміють. Він пішов. В аптеці сказав таке: пан, - сказав, має похмілля. Потім подумав і додав: бодун. Аптекар мовчки дістав необхідну мікстуру.