Журналіст, письменниця. Серед захоплень – піші подорожі, фото, мурування з каменю, колекціонування скла. Улюблені письменники: Астрід Ліндгрен, Михайло Коцюбинський, Сервантес, Герман Гессе, Леся Українка, Хемінгуей, Туве Янссон, Маргеріт Дюрас, Бернхард Шлінк, Кобо Абе, Кнут Гамсун, Маркес, Беллоу, Кортасар, Ієн Мак’юен, Валерій Шевчук, Рей Бредбері, Станіслав Лем.

«Якщо пригадувати книжки, що мали на мене особливий вплив, то це, без сумніву, «Степовий вовк» Германа Гессе, з позначками олівцем, зачитаний до потріпаних сторінок ще 1977-го року у виданні «Вибране»… Провокативна за змістом і досконала за стилем «Лоліта» Володимира Набокова. Одне з відкриттів останніх років – книжка спогадів Євгена Наконечного, вже покійного, «Шоа у Львові». Мені її подарувала літературознавець Марія Вальо, ці спогади справили враження, як ніби у будинку помили вікна… Раз-у-раз тепер згадую зміст цієї книжки за різних обставин, вона не з тих, які забуваються. Володимир Орлов «Альтист Данилов». Колись я двічі брала у знайомого читати цей неймовірний містичний роман, згодом шукала цю книжку у букіністів… Лише кілька місяців тому вона потрапила мені до рук, і то у дивний спосіб: я побачила біля смітника пакет з книжками, нагорі лежав «Альтист Данилов». Що одному не треба, за тим інший шукає. 

Ще про улюблене, скоромовкою: «Сто років самотності» Маркеса, «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, «Привіт, смутку!» Франсуази Саган… Це «мої» книжки, які роками поруч, усі різні, не подібні одна на другу, і усі необхідні на відстані руки. Можна згадувати й згадувати ще, втім ось п’ять книжок, які перечитувала вже не раз».   

ЛЬЮЇС КЕРРОЛ «АЛІСА В КРАЇНІ ЧУДЕС». Перше сильне дитяче враження під прочитаного. Кожного разу, коли її згодом розгортала знову, відкривала нові пласти, змісти, значення, ходи, акценти… Люблю цю книжку за чарівність гри, перш за все – із сенсами, за любов до слова, яке із задоволенням демонструє у ній свої безмежні можливості.

ХАРПЕР ЛІ «ВБИТИ ПЕРЕСМІШНИКА». Єдиний роман письменниці, у ньому поєдналися майстерність оповідача (від імені маленької дівчинки), незабутній сюжет та характери героїв, і очевидний посил, що ним просякнутий увесь текст: повага до людини.

ДЖОН КУТЗЕЄ «В ОЧІКУВАННІ ВАРВАРІВ». Розширена до роману притча, або сконцентрована до одного твору філософія. Дуже актуальна книжка. Але річ не у її актуальності, а у надзвичайно високому художньому рівні цього твору, у тому, які думки та відчуття він викликає у читача. Звіря, що причаївся всередині, варто нацьковувати лише на самого себе – лише одна з сентенцій роману.

КУРТ ВОННЕГУТ «БIЙНЯ НОМЕР П’ЯТЬ, АБО ХРЕСТОВИЙ ПОХІД ДІТЕЙ». Воннегут свого часу (Друга світова війна) пішов до американської армії добровольцем, а після того, як дивом залишився живим після бомбардування Дрездена, написав одну з кращих у літературі минулого століття книжок про війну. Колись хтось з наших літераторів, талановитий та вільний від будь-яких стереотипів, напише на такому рівні чесну й позбавлену жодного романтичного чи героїчного шлейфу книжку про війну в «Афгані».

ОЛЬГА ТОКАРЧУК «БІГУНИ». З усього написаного Ольгою Токарчук цей роман подорожей, схожий на валізу з речами, мені найближчий. Токарчук читаю, смакуючи; деякі речення та абзаци перечитую з насолодою, розгортаючи цю книжку на будь-якій сторінці. Інші її книжки - теж «моє». Люблю її насичений стиль, її книжки - це теж свого роду гра і чаклунство водночас, вона не припиняє дивувати мене як читача.