Автором стрічки є пошановувач артхаузного кіно Михайло Лук’яненко. Режисер переконує, що його захоплюють щирі та емоційно-нецензуровані діалоги героїв жаданівського «Депеш Моду», і йому до болю знайома атмосфера початку дев’яностих років Харкова: з горілкою, безробіттям, грою гітари на вулиці, бійками та усім тим, що супроводжувало тоді життя. А на створення фільму Лук’яненка надихнули театральні експерименти студентів Харківського університету мистецтв.
 
Харків’янин Михайло Лук’яненко відразу попереджає: це фільм за мотивами повісті Сергія Жадана «Депеш Мод», тому і назву для кіно дозволяє собі підкоригувати: «ДепешМод» одним словом, на кшталт «СтепанГалябарда», як у творі написано, без пробілу між прізвищем та ім’ям поета. Для кіносценарію режисер-аматор обрав розділ «Ріка, що тече проти власної течії».

«Ось, власне кажучи, студія, де знімалося кілька сцен, наприклад, тут ми знімали, як хлопці сиділи на морському дні та обговорювали, як їсти риб’ячі очі. Це вони рефлектують, зачувши пісню «Мамині очі трішечки солоні», – режисер показує банку із консервованими помідорами, якими хлопці пригощають один одного, серйозно дискутуючи, які очі їв автор пісні Степан Галябарда.

У повісті Сергія Жадана «Депеш Мод» йдеться про харківських пацанів початку дев’яностих років минулого століття. За сюжетом троє друзяк шукають четвертого, щоб сказати йому про самогубство вітчима. В одній із квартир вони знайшли знайомого Какао, який їм і повідомив про місце перебування зниклого Саші Карбюратора. В цій самій квартирі під впливом легких наркотиків Вася Комуніст і ще один персонаж фільму на прізвище Жадан слухають вечірню передачу про британський гурт «Депеш Мод».

Дев’яності роки інженер, засновник студій звукозапису, фахівець з фото- і телевиробництва Михайло Лук’яненко не називає роками розрухи, як пишуть деякі критики про часи, в які жили герої жаданівського «Депеш Моду». Він бував у кампаніях бутлегерів, молоді, що не цуралася займатися горілчаним фальсифікатом. Тож сцени майбутнього фільму наповнені його життєвим досвідом.
 
«Думаю, кожен з мого покоління, тих самих дев’яностих років та й пізніше, вживали легкі наркотики. Так? Так. Забавлялися. Про свої відчуття я розповідав акторам. Хлопцям казав: та не поводяться вони так! Ти показуєш не ту людину. Слава Богу, це позаду. З дев’яностих, мабуть, можу поділитися лише цим досвідом для зйомок фільму», – розповів Радіо Свобода Михайло Лук’яненко.

Усе справжнісіньке з дев’яностих років
 
Одяг, меблі і квартира – все справжнісіньке з дев’яностих років, Михайло дякує за реквізит друзям.
 
До зйомок він запросив студентів театрального факультету Національного університету мистецтв імені Котляревського. Власне, там Михайло Лук’яненко вперше і побачив театральну імпровізацію за «Депеш Модом» Сергія Жадана. Студент Дмитро Тритяк, який уже грає в театрі «Арабески», зазначає, що спочатку він зіграв радіоведучого, коли уривок з «Депеш Моду» готували в рамках курсу сценічної мови, а тепер  його балакучий і веселий персонаж зафільмований.

Дмитро разом з однокурсником Михайлом Цибою ображаються на тих, хто у свою чергу ображається на лайку в жаданівському «Депеш Моді».
 
«Багато людей сприймають Жадана за матюками. Вони не бачать змісту, сенсу самого твору. Вони читають матюк, голосно зітхають і пропускають інші слова до наступного матюка. Наші викладачі, коли дізналися про намір поставити твір Жадана, казали: «Ви що, будете робити ці матюки?» – розповідають студенти-актори Дмитро та Михайло.
 
Щоб не травмувати деяких кіноглядачів, Михайло Лук’яненко змонтує кілька версій фільму: з матюками, зі звуковими забивками нелітературних слів, і ще одна версія буде перекладена російською в стилі гугнявого перекладу, притаманному кіно дев’яностих років.
 
Ініціатор зйомок зауважив, що автор повісті не проти фільму. А Сергій Жадан пообіцяв Радіо Свобода подивитися трейлер «ДепешМоду» і вже тоді висловитися докладніше про постановку за його твором. Прем’єру фільму запланували на вересень у Києві.

Володимир Носков