Антін Мухарський: Сьогодні у нас в гостях співець урбанізованого пекла, Босх і Данте нічних київських окраїн, художник-екзистенціаліст Олекса Манн.

Знаєте, що таке фіолетовий колір для каналу ТВі? Це твій простір свободи. А всі знавці анархомистецтва знають, що фіолетовий колір – це колір націонал-анархізму. Нам усе фіолетово.

У мене до вас одне непристойне питання: ви колись розтинали справжній труп?

Олекса Манн: Ні.

Антін Мухарський: Ніколи такого не було?

Олекса Манн: Тільки уявляв.

Антін Мухарський: А звідки береться така кількість "розчленьоночки" на ваших картинах? Га? Так і хочеться запитати.

Олекса Манн: Це тільки буйна фантазія насправді.

Антін Мухарський: Ви нічого не курите, не вживаєте?

Олекса Манн: Нічого.

Антін Мухарський: Підкреслюєте? Бо багато хто каже: якщо подивитися на картини цього збоченця, то це якийсь маніяк, якийсь Чикатило; він просто бере людей і шмагає на куски, потім виставляє все це на своїх полотнах і це, з дозволу, називає сучасним мистецтвом. Як ви себе констатуєте? Ви хто? Художник якого напряму?

Олекса Манн: Український сучасний художник – такий напрям.

Усе прекрасно збалансовано у світі. Настільки повна гармонія, що я не знаю, чого ви кіпішуєте постійно

Антін Мухарський: Ви як взагалі ставитеся до сучасного шоу-бізнесу, попси?

Олекса Манн: "Подбариживать" можна, я думаю, шоу-балетом "Вітерець". Для цього ж і зроблено програму, наскільки я розумію.

Антін Мухарський: Ви багато мандруєте Європою, їздите?

Олекса Манн: Багато останнім часом.

Антін Мухарський: Яка відмінність від української публіки, яку ви зустрічаєте тут, на виставках, приміром, на якихось культурологічних заходах, культурної публіки європейської?

Олекса Манн: Коли в тебе є дім XV століття, в якому є фрески, умовно кажучи, П´єтро делла Франческо, а в підвалі цього будинку відбувається виставка сучасного мистецтва – все зрозуміло, звідки це береться. А коли тут нізвідки нічого не береться насправді і раптом з´являються якісь люди, які хочуть щось тут насправді робити, то підвести якусь базу під це дуже важко.

Антін Мухарський: На хрена українському суспільству сучасне мистецтво?

Олекса Манн: Я щойно їхав з таксистом, який мені сказав таку штуку: "У мене нема грошей на картину, та вона мені на х… не нужна", – це-от, по ідеї, все ставлення до сучасного мистецтва.

Антін Мухарський: "Чи з вами особисто траплялося щось реально мрачне?" – це питає наш редактор. Чи у вас реально траплялись якісь такі "мрачники", які вас вганяють у культурологічний шок, який дозволяє вам малювати ваші твори?

Олекса Манн: Це ж не від того реакція така, що там трапляються "мрачники", а просто від якоїсь такої побудови мозку, коли є якась така "чорна" іронія до життя, скажімо, "чорний" гумор – от воно таким чином і виливається, а не від "мрачників" і внутрішніх трагедій.

"У мене нема грошей на картину, та вона мені на х… не нужна", – це-от, по ідеї, все ставлення до сучасного мистецтва

Антін Мухарський: А зараз для тих, хто не знає, – візитівка на нашого героя.

Олекса Манн, художник, ілюстратор; нащадок чеського фабриканта, родина якого не змогла виїхати з України після революції. Народився 1978 року. До 11-ти років жив в Алжирі, де його батько, професор, викладав фізику. У дитинстві багато читав: Лавкрафта, По, Гофмана – і відтворював макабричні світи своєї уяви у малюнках. Навчався в художньому коледжі в Дніпропетровську, закінчив факультет монументального живопису Львівської академії мистецтв. Кілька років працював арт-директором у провідних рекламних агенціях, потім закинув цю справу і доєднався до Союзу вольних художників "Воля або смерть". Нині живе і творить у Києві. Бере участь у мистецьких виставках в Україні та за кордоном. У своїх роботах зображує мешканців інфернальних нічних окраїн: хижих ментів, потворних жлобів та скелетованих проституток. Найвідоміша серія картин Манна, присвячена Україні та українцям, дістала промовисту назву "Зомбіленд".

Ви дуже характерно тавруєте те, що відбувається зараз в Україні, як Зомбіленд. Хто зазомбував, коли і чи є якісь засоби роззомбації суспільної?

Олекса Манн: Україна – це взагалі територія таких експериментів над людиною, насправді споконвічна, мені здається. Радянські експерименти – це взагалі вже наслідки насправді, і коли випрацьовується ця така порода людей, яка не має, фактично, своєї такої індивідуальності, але коли вони гуртуються разом – це така навала бойових гусениць, спрямована на Європу, яка має це вижрати і "похерити", фактично, європейську цивілізацію, як була спрогнозована і випрацювана радянська людина. Після 1991 року, коли вже Україна від´єдналася і стала незалежною країною, дуже легко розбудовувати цю свідомість споживача, який просто перетворюється на такого монстра з плугом на спині, який має просто шорошити і … на місцеву олігархію, не піднімаючи ні бунтів, ні якихось там заколотів і повстань, а просто споживаючи якусь свою кількість товарів, які йому потрібні для того, щоб виживати. І все.

Тому-от зомбація таким чином і відбувається, у тому числі і через усякі масмедійні структури і через телебачення.

Антін Мухарський: Треба дивитися гарне телебачення, таке як канал ТВі і шоу "Зелена лампа", тому що інше телебачення дуже часто людину бомбує. Ви доєднуєтесь до тих європейців, які кажуть, що українцям небезпечно видавати візи, бо вони дійсно можуть прорватися і зайняти всі місця поляків як сантехніків, албанців як прибиральників, алжирців як мийників посуду? Є ж потенціал в Україні офігенний? Кажуть, що ми найкраще в Європі горшки прибираємо за цими…

Олекса Манн: За то це дасть офігенний поштовх алжирцям і албанцям стати на щабель вище в цій структурі.

Антін Мухарський: Ярема Вишневецький знищує … село, випалює його вогнем – ви, я так розумію, антишароварник, антитрадиціоналіст?

Олекса Манн: З українця дійсно робили постійно селюка. Це конкретна політика, у тому числі і комуністичної партії, і царського уряду, щоб не було урбаністичної культури ніякої, щоб не було якихось зав´язок не на общині. Згадаймо 20-30 роки, коли були репресії проти першої хвилі урбаністичного мистецтва, проти футуристів, проти Хвильового, Блакитного, Підмогильного і т.д.

Антін Мухарський: От Хвильовий десь у 28-му році написав: "Геть від Москви". Сьогодні до вас, ви сказали, приїхали художники гурту ПВХ з Росії. От як вони ставляться до українських художників? Чи проглядає десь на побутовому рівні така-от зверхність, такий великодержавний імперський шовінізм у молодих художниках у спілкуванні між угрупованнями?

І розкажіть про ПВХ, про стосунки ПВХ з СВХ. І на х...?

Олекса Манн: На х… ПВХ? Треба було так назвати виставку: "ПВХ і СВХ на х…". Тому що в нас виставка називається "Довга нога Москви". Мені здається, що це дуже заплутано вже зараз після такого, власне, креативу. Ну, по-перше, ніякої зверхності не існує, тому що ми живемо іншими цінностями насправді…

Антін Мухарський: Молодь, мається на увазі. Уточніть: кому 30…

Олекса Манн: Кому 25-35. Вони займаються неофігуративним мистецтвом, ми займаємось неофігуративним мистецтвом; вони там колупають свої якісь проблеми, соціально критично ставляться до всього свого оточення, ми теж займаємось соціально-критичним мистецтвом. Вирішили зробити першу виставку. Це був такий перший міжнародний проект нашого об´єднання "Бактерія", яке займалося спочатку локальними сенсами, а тепер нам хочеться виходити у міжнародні світи; ми хочемо привозити поляків, німців, росіян.

Антін Мухарський: Той, хто не знає і взагалі перший раз чує, що таке "Бактерія", що таке соціальне фігуративне, нефігуративне, соціально-критичне мистецтво, – для них фільми про наших митців студії "Самогон", де особистості їх розкриваються якнайкраще.

Українець перетворюється на монстра з плугом на спині, який має просто шорошити на місцеву олігархію, не піднімаючи ні бунтів, ні заколотів і повстань

Антін Мухарський: Є великий "Фейсбук", який ставить до вас запитання, Олексо. Димітріус Акваріус питає: "Чому всі великі майстри минулого могли творити без матюків, порнографії, кричущого неподобства, різних огидностей, а ви та подібні до вас діячі не можете?"

Олекса Манн: В Італії матюки, наприклад, – це абсолютно органічна мова, яка не цензурована таким чином, як у нас. Там у них є своя низка лайок, які пов´язані у тому числі і з релігійними різними питаннями. І це ніяким чином не вирізається. Адріано Челентано, наскільки я знаю, свого часу вів програму, здається, на міланському телебаченні, вона називалася "Мільйон х…" – абсолютно спокійно.

Антін Мухарський: Ростислав Камерістов: "Що ви би порадили почитати, і чи є перспектива в молодих художників досягнути чогось вартого на теренах України?"

Олекса Манн: Прочитав зараз цікаву книжку Брюса Чатвіна "Історії зі світу мистецтв". Там цікава така есеїстка, дуже жваво і дуже гостро написана, про різні аспекти правого й лівого руху в мистецтві, про якихось забутих абсолютно художників, які жили у ХХ столітті, з якими він перетинався.

Антін Мухарський: А ви належите до правого чи лівого крила мистецтва?

Олекса Манн: Я ні до якого не належу. Я вважаю, що це вже давно забуті сенси, ще на початку ХХ століття вони вичерпали себе.

Антін Мухарський: А чи є перспектива в молодих художників досягнути чогось вартого на теренах України?

Олекса Манн: А що таке "варте"?

Антін Мухарський: От, я це теж хотів з´ясувати. Є декілька категорій: прижиттєва слава, але без грошей, великі гроші без слави і славу… – Шерешевського хотів сказати.

Олекса Манн: Все, це останнє: я хочу славу Шерешевського.

Антін Мухарський: Вера Холодна (ну-от, почалося): "Ви сказали, що для вас немає жодних табу. Вся людська діяльність має бути темою для мистецтва, інакше – навіщо цим займатися? Краще вже тоді піти в галузі, де процвітають табу, їх дуже багато в світі. Розкажіть про останнє табу, яке вам вдалося подолати".

От ви щось не наважувалися зробити, а потім: "Тьху, – сказали, – поїду "зайцем" у тролейбусі!"

Олекса Манн: Ну, "зайцем" в тролейбусі я їздив багато разів, і ззаду тролейбуса на цих "рогах" їздив. Було діло.

Ну, не знаю. Іноді, коли бувають такі речі, що ти не хочеш чогось змінювати у своєму житті, – оце таке табу, тому що ти такий за своєю натурою, звичайно, молодець, але консерватор дуже серйозний у глибині душі, як і кожен українець, такий дуже консервативний. А потім раптом так-от закрутиться якась штука, що іноді хочеться плюнути та все це послати.

Антін Мухарський: А в вас були такі моменти?

Олекса Манн: Були, так.

Антін Мухарський: Ніхто не знає, що Олекса, до речі, досить відомий рекламіст, людина, яка пропрацювала 10 років у відомих рекламних агенціях, і наважилася на такий вчинок, який для мене дуже шляхетний і дуже серйозний: послати все на х… і займатися виключно творчістю. Що вам це дало? Радість?

Олекса Манн: Радість, звичайно.

Антін Мухарський: А як ви ставитеся до реклами? Я знаю, що досить критичні є у вас заяви, що це жлобська реклама для жлобів, – цитую з пам´яті, – але реклама множить жлобство.

Олекса Манн: Зараз відбувається таке своєрідне повернення 90-х років, і в рекламі в тому числі. Ну і скрізь: на вулиці, в рекламі. Реклама – це ж насправді дзеркало нашої цивілізації.

Антін Мухарський: Що б, на вашу думку, міг прорекламувати шоу-балет "Вітерець"? От подивіться на них поглядом художника.

Олекса Манн: Якусь книгарню вони могли б прорекламувати, з якоюсь такою цікавою літературою, дуже "заумною".

Реклама – це насправді дзеркало нашої цивілізації

Антін Мухарський: Бачите, як художник тонко сканує те, про що я хотів сказати: питання від шоу-балету "Вітерець" пов´язане з книжками.

Олег Покальчук у книзі "Тремтячі еліти": "Віктимологія є важливим розділом криміналістики. Вона визначає, яка частка провини за злочин лежить на жертві, чим вона провокувала злочинця і наскільки усвідомлювала згубність такої поведінки".

Отже, питання до вас: чи пожертвували б ви своїм життям за українську ідею?

Давайте визначимо спершу, що таке "українська ідея"?

Олекса Манн: Я от теж думаю, за що ж там жертвувати і чи є...

Антін Мухарський: Чи варто взагалі за якусь ідею віддавати життя?

Олекса Манн: Та мені здається, що не варто. Стільки вже повіддавали. Та й української ідеї немає, що цікаво.

Антін Мухарський: Олексо, що тримає Україну в бідності?

Олекса Манн: Абсолютно український синдром – що українці мають працювати за ідею. Тобто українець українцеві не хоче нічого давати, платити, організовувати процес, щоби можна було працювати і розвиватися, але чомусь усі повинні “пахати” за ідею. Така ситуація і в художньому світі, і в музичному.

Антін Мухарський: Хто винен, що зараз в Україні повна жопа?

Олекса Манн: Думаю, якщо вселитися в душу кожного українця, то стане очевидно: він думає, що жопа винна. Це ж прикладна українська логіка.

Антін Мухарський: А що робити?

Олекса Манн: Знову ж таки, якщо вселитися в душу українця, то він переконаний – нічого не треба робити.

Українець українцеві не хоче нічого давати, платити, організовувати процес, щоби можна було працювати і розвиватися, але чомусь усі повинні “пахати” за ідею

Антін Мухарський: Ви – видатний художник, сидите в нашій студії, ми вас запросили – розкажіть нам якусь розумну історію. Розкажіть людству, як йому треба жити? Що херово у світі? Чи все нормально?

Олекса Манн: Мені видається, що все прекрасно збалансовано у світі. Настільки повна гармонія, що я не знаю, чого ви кіпішуєте постійно.

Антін Мухарський: Чим Україна може зацікавити світ?

Олекса Манн: Своїм контентом, який створює.

Антін Мухарський: Який на х.. контент? Буряки? Труби?

Олекса Манн: А, до речі, буряки дуже цікавлять світ. Я читав про це останнім часом.

Антін Мухарський: Чим іще, крім буряків, Україна може бути цікавою світу?

Олекса Манн: Кукурудза може цікавити.

Антін Мухарський: А чого ж ви наїжджаєте на аграрну естетику? Навіщо ж хочете село знищити, випалити вогнем? Ви картини малюєте, що Ярема Вишневецький знищує українське село…

Олекса Манн: Так це фактично документальний фільм. Ярема Вишневецький хотів винищити? Не вийшло.

Антін Мухарський: Так він з того села гроші отримував, усі українські селяни стояли там раком і гнули свої спини на пана Вишневецького.

Олекса Манн: Українці і зараз гнуть, тільки вже не на Вишневецького, а на якогось такого ж селянина.

Антін Мухарський: Я щось серед олігархату селян не зустрічав…

Олекса Манн: Вони ж вибралися з тих самих селян, із низів – це українська історія.

Антін Мухарський: Усі народилися в Радянському Союзі, всі жрали гречку, всі в таборах ходили під пісеньку “Лєнін такой молодой…” Звідки ж узятися еліті? Як її намножити, наплодити?

Олекса Манн: Усе розвивається поступово, буде еліта, паралельно. З низів вона буде розвиватися і формуватися в андеграунді.

Мене не цікавить політика. Я не дивлюся телевізор 7 років, мені просто нецікаво

Антін Мухарський: Як ви ставитеся до того, що певні інституції, як у Радянському Союзі, нав’язують свою думку, тобто кажуть: оце – гарно, а це – погано.

Олекса Манн: Я вважаю, що художня сцена має бути розділена, сцен має бути багато в Україні. Політика не повинна впливати на мистецтво насправді. Це мистецтво має вишуковувати якісь речі з політичного контексту і, можливо, їх трансформувати і рефлексувати на цю тему, а не політика має керувати мистецьким процесом. На жаль, у нашій країні часто політика превалює. У ці ігрища намагаються втягнути людей, які займаються мистецтвом. Я, наприклад, політичних цінностей не проповідую, мене не цікавить політика. Я не дивлюся телевізор 7 років, мені просто нецікаво.

Антін Мухарський: Ці слова треба винести в епіграф нашої програми: “Я не дивлюсь телевізор 7 років, не цікаво, телебачення нецікаве, крім однієї програми “Зелена лампа” на каналі ТВі. У вас є шикарний проект, який називається “Іконостас жлобізму”. Поділіться цим вашим задумом, який хочете втілити в життя.

Олекса Манн: Жлобство стало вже своєрідною релігією. Це система цінностей, координат, яка пояснює людям, як треба жити, виживати в соціумі. Там є свої світи, свої храми, споруди, заповіді.

Антін Мухарський: Які культові споруди у жлобства?

Олекса Манн: Починаючи від шпаківень на будинках, що їх збудували з вікон тролейбусного заводу… і закінчуючи всією сучасною архітектурою Києва – це все спалахи тотального антиархітектурного проекту. Жлобство стає релігією для дуже багатьох людей, бо якщо ти приймаєш її правила, то тобі легко виживати в соціумі, ти можеш швидко зробити кар’єру, зокрема мистецьку, політичну. Тому в цій країні класно бути жлобом. Тобто це не є негативом.

Антін Мухарський: Отже, висновок: жлобом у нашій країні вигідно бути з усіх боків, бо можна не замислюватися над якимись речами, про які змушує замислюватися наша програма