Письменник, театрознавець, журналіст, майстер малих форм Віталій Жежера в гостях програми Ч/Б у Тараса Чубая й Андрія Бондаря.

Розмова про особливості українського гумору, його генеалогію, про театр “Не журись!”, про сучасну втечу гумору в інтернет і гумор у політиці.

Віталій Жежера про…

…бренд українського гумору

Коли йдеться про цей предмет, то це важливо, як і в англійців, євреїв чи болгар, у кого хочете. А специфіка визначається, очевидно, історією, яку ми переживаємо. Ви, напевно, застали український, а особливо київський гумор 1986 року навколо Чорнобиля – це була надзвичайна річ. Ситуації літа 1986 року і пізньої осені 2004 року для мене в чомусь зближуються. Вони обидві були святковими! У 1986-му щодня було відчуття присутності при чомусь унікальному, великому. Здавалося, що ти ніколи не забудеш тих анекдотів – а це забулося через півроку…

Мені дивно, що відділяють Остапа Вишню від інших хороших хлопців, які працюють у цій сфері – візьміть Бриниха, Подерв’янського чи Жолдака. Вони роблять практично те саме, що робив і Вишня, коли якісь псевдовисокі чи справді високі речі занижувалися до банального розуміння – гумор тут і виникав. Це йде ще від Котляревського.

…чи присутній гумор у щоденному житті?

Отой натужний гумор присутній аж забагато. З іншого боку, не знаходить собі місця маса того самого природного, народженого не обов’язково у великих містах, що стоїть на прикордонні того, що залишилося від села, і містом...

Візьміть “Наталку Полтавку” Котляревського. Для мене завжди було дивним, чому співвітчизники вважають цю п’єсу комедією. Є відомий персонаж Дон Кіхот – смішний, ідіот, але у світі його сприймають як носія лицарського ідеалу попри все. “Дон Кіхот” був написаний як пародія на лицарський роман. А “Наталка Полтавка” була написана як пародія на так звані “малоросійські опери”. І для мене Возний і Дон Кіхот – співмірні персонажі.

Для мене за кожним цим смішним стоїть печальна або драматична історія.

…перспективи розвитку гумору в інтернеті

У мене не дуже тісні стосунки з інтернетом. Думаю так – він там знаходить свою нішу. Інша річ, що масовий засіб, який формує ставлення до гумору, самих себе і ситуації – це все-таки телебачення. А в ньому відбуваються певні перекоси. Ситуація навіть не стільки з затребуваністю гумору, скільки з присутністю його носіїв серед тих, хто потрапляє в телевізор, зараз несприятлива. Згадайте Івана Степановича Плюща – свого часу це було просто художнє явище!