Розмаїття книжок на футбольну тематику вражає: серед них можна знайти, як мемуари колишніх зірок, так і белетристику. Зараз особливо багато перекладів з української мови. Дуже добре відгукуються німецькі критики, наприклад, щодо українсько-польської збірки "Тотальний футбол".

Ще однією літературною подією напередодні «Євро-2012» стала антологія "Горілка для воротаря", до якої увійшли одинадцять оповідань сучасних українських прозаїків. Зразком слугувала збірка "Письменники про футбол", що вийшла у Харкові близько трьох років тому. Але склад української письменницької збірної 2012 року - дещо інший.

Українська письменницька збірна

Незважаючи на те, що антологія "Горілка для воротаря" анотована в підзаголовку як "11 футбольних історій з України", ця книга - не зовсім про футбол і частково - навіть зовсім не про футбол. Вона адресована не лише вболівальникам, і її читачеві зовсім не обов´язково розбиратися у футболі. У ньому не розбираються навіть деякі з авторів (було б правильніше сказати: "авторок", якщо такий неологізм допустимий).

З цього приводу скептично висловлюється критик журналу Spiegel: мовляв, Іренi Карпi нічого не приходить в голову за темою, крім дитячих спогадів про порося за ім´ям Футбола, а Таня Малярчук розповідає у своєму "трохи меланхолійному" путівнику Києвом не про футбол, а про вокзали, кладовища, площі ... "Деякі з авторів, - уїдливо зауважує рецензент, - напевно, розуміються на футболі не більше, ніж король пасу назад з мюнхенської" Баварії"Анатолій Тимощук у наступальній грі".

Незважаючи на досить саркастичний тон, Spiegel включає "Горілку для воротаря" до найкращих книжок про футбол, що вийшли у Німеччині напередодні «Євро-2012». Критика, передусім, переконав літературний і емоційний рівень збірки: захоплення, з яким Олександр Гаврош описує "українську Бразилію" - Закарпаття, "прозора легкість" філософських роздумів Сергія Жадана, баладна розповідь Оксани Забужко, дотепність і лаконічність їхніх колег... В типовому для нього дещо грайливому тоні рецензент німецького журналу пише, що "команді з одинадцяти українських письменників можна не боятися нікого з можливих літературних суперників".

Майстерність авторів антології - але вже без футбольно-фанатської зарозумілості - дуже високо оцінює і відомий радіоканал Deutschlandradio Kultur. Правда, в своїй рецензії Ольга Гохвайс робить особливий акцент не на художніх, а, скоріше, на політичних особливостях включених до збірки оповідань. Її можна зрозуміти: багато з цих оповідань, написані людьми, народженими, в основному, в 70-80-і роки, описують сьогоднішнє життя в Україні, те, що критик називає "нещадним турбокапіталізмом, що супроводжується руйнуванням душ та ідеалів".

Жива вода

І все ж головне в збірці, на мій погляд, - інше. Не "політика" і не "гримаси капіталізму", а пристрасть, захоплення, емоції. Оксана Забужко на одній із презентацій збірки так і сказала: "Я мало розуміюся на футболі, але як художника мене цікавлять емоції. А почуття, що виникають на стадіоні, - це колективні емоції ..." Що стосується емоцій, то вони переповнюють розповідь Сергія Жадана " Білі футболки, чорні труси ". Футбол для Жадана - щось на зразок чарівної чаші Грааля, джерело життєвої сили, жива вода.

Літопис одного дня, ввечері якого збірна України повинна грати з Туреччиною, написаний ним з тією ж романтичною пристрастю і футбольним самозабуттям, як і фантасмагоричний "Ворошиловград" з його "Меліоратор-91" - "командою мрії, яка рвала на шматки спортивні товариства ..."

А буденне життя з його нерозділеним коханням, неприємностями на роботі та грошовими проблемами - воно йде ніби саме по собі, закінчуючись у воріт стадіону. Мрія і реальне життя, - ця колізія покладена також в основу оповідань Сашка Ушкалова "Бутси" і "Трансфер" Максима Кідрука. Напівкримінальна, з "чортівнею", історія Кідрука про вигадану команду "Торпедо" Київ, італійську зірку якої викрадають, замінюючи схожим на неї (зірку) дрібним місцевим шахраєм,помітно вирізняється серед інших розповідей.

Зокрема за стилем,оскільки розповідає про "поганий" футбол - на відміну, скажімо, від "хорошого" футболу Жадана з його "неймовірним відчуттям чесного протистояння".

"Трансфер", що відкриває антологію, судячи з усього, і дав їй назву. Правда, воротаря в цьому оповіданні накачують не горілкою, а якимись ліками, щоб вивести з ладу. Так що в назві "Горілка для воротаря", що явно спекулює на стереотипному мисленні потенційного німецького покупця, - провини Кідрука немає. Рівень збірки - набагато вищий, ніж обіцяє назва, яку дало їй видавництво. Принаймні, це краще, ніж навпаки.