Мається на увазі легенда про так званий «матч смерті» між київськими футболістами та німецькими окупантами. Прокатна доля фільму визначилася не відразу. Експертна рада при Держкіно перевищила термін розгляду заявки на видачу прокатного свідоцтва, і ця мовчанка тривала на тлі заяв правоцентристських партій та громадських рухів, які переконували: «Матч» несе в маси принизливий для українців контекст. Урешті 21 квітня Держкіно таки «благословило» стрічку на український прокат. 

Факт «нетовариської» зустрічі київських футболістів із командою Flakelf в окупованому Києві восени 1942 року вже давно спростований істориками, які назвали «матч смерті» радянською пропагандою. Проте російським кінематографістам це не завадило зробити кіно з поміткою «історичне» та вкласти у його створення 10 млн. доларів. Окрім російської студії «Рекун-сінема», була задіяна й українська продакшн-студія «Пронто-фільм», яка раніше у співпраці з російськими колегами випустила фільм «Балада про Бомбера». Режисером виступив Андрій Малюков. У ролях - улюбленець публіки Сергій Безруков (він грає воротаря радянської команди) та гроно українських акторів: Остап Ступка, котрий перевтілився у поліцая, а також менш відомі загалу Олександр Кобзар, Ігор Гнєзділов та інші.

Перші іскри скандалу викресала поява у «всесвітньому павутинні» фото- та відеофрагментів зі знімального майданчика, а також сценарію, який начебто деякий час був у вільному доступі в інтернеті і в якому національно свідомі громадяни віднайшли антиукраїнські репліки. До слова, текст сценарію, схоже, нещодавно зняли. Принаймні зараз за відповідним посиланням комп´ютер видає інформацію про «видалення матеріалу у зв´язку з тим, що він застарів». Негативні персонажі «Матчу» чомусь усі говорять українською, поліцаї-запроданці носять українську символіку на формі, а дурники, такі собі цапи-відбувайли, мають питомо українські прізвища, як, скажімо, Добридень.

Активісти з «Молодого Руху», «Простору свободи», «Відсічі» та ще кількох патріотичних організацій надіслали відкритого листа до Дер­жавного агентства з питань кіно, а також міністрові культури. На їхню думку, фільм грубо перекручує історичні факти, має антиукраїнський характер та ще й експлуатує давно спростовану вигадку радянської пропаганди. У відповідь на ці запити - тиша. «У нас поки що односторонній зв´язок. Ми надіслали звернення, проте ніякої відповіді не отримали. Вочевидь думка громадськості вже давно перестала бути важливою для влади», - констатує Олексій Захарченко, голова всеукраїнської громадської організації «Молодий Народний Рух». Захарченко невпевнено каже, що активісти його та споріднених організацій думають про низку протестних акцій.

Утім у деякому сенсі Держкомкіно почув думку громади, адже справу з наданням прокатного посвідчення затягували як могли. За словами представників дистриб´юторської компанії «Інтер-фільм», що займається прокатом «Матчу», затримку з допуском цієї стрічки у прокат так і не пояснили: «Досить довго ми не мали ніякої відповіді (ні згоди, ні відмови) потім Держкіно посилалось на те, що експерти начебто довго не могли встановити індекс для вікового обмеження». Індекс таки встановили - від 18 років (у Росії - від 14).

Честь та гідність «історичної стрічки», у свою чергу, взялися відстоювати сценаристи, продюсери та режисер «Матчу», розповсюдивши серед журналістів відкритого листа. Дії молодіжних українських організацій творча група назвала... «справжнім цькуванням українських кінематографістів». Продюсери висловили своє занепокоєння і з приводу загальної ситуації з російським кіно в Україні: «Ситуація навколо фільму «Матч» не сприяє розвитку спільної діяльності в галузі культури і кінематографа. Особливу тривогу викликає те, що факт невидачі прокатного посвідчення російським фільмам уже неодноразово мав місце». Дивує, що серед головних аргументів у листі фігурують фрази про те, що стрічка ця «про дух нашої спільної перемоги над злом» і про «подвиг радянських українських спортсменів та жителів міста-героя Києва». Натомість антигерої-українці, показані у фільмі, суперечать будь-яким заявкам про «спільну перемогу». Громадські активісти мають свою думку з цього приводу. «Нам нав´язують чужу ідеологію, в якій українські патріоти є посібниками нацизму, - обурений Олексій Захарченко. - Замість того, аби споживати чужу інтерпретацію, українським режисерам час самим робити історичне кіно».

КОМПЕТЕНТНО

Володимир Гінда, 
історик

- Жоден спортсмен не був арештований німцями після того , як команда киян перемогла в матчі. Не думали гравці тоді про героїзм, для них усе було набагато прозаїчніше - хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось - убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. У реальності матчі проходили в товариському дусі. Про що не раз, правда, вже після розвалу Радянського Союзу, говорили їх учасники. Звичайно, була і грубість з обох боків. Є спільне фото колективів, зроблене після гри. Малоймовірно, щоб обидві команди після матчу, в якому постійне напруження супроводжувалося брутальною грою, захотіли робити спільне фото. Думаю, що кінофільми про Другу світову війну потрібно знімати не на радянських міфах, а на реальних фактах.