Аж п`ять книг з ознаками (так і хочеться написати «примарами») розпалення національної ворожнечі. Та й то, за словами директора бібліотеки, книги підкинули під час обшуку співробітники відділу по боротьбі з екстремізмом Центрального адміністративного округу Москви.

Російські пінкертони всі зробили і провели на широку ногу. Обшук бібліотеки, звинувачення в екстремізмі, вилучення жорстких дисків з бібліотечних комп`ютерів і читацьких квитків проходило не просто у присутності свідків, а й за участю трьох телевізійних камер центральних федеральних каналів. Увечері вся Росія побачить, як ці підлі українці, використовуючи культурну установу, мало не влаштували криваве повстання в країні суверенної демократії.

В ході «слідчих заходів» борці з екстремізмом грубіянили і ображали співробітників бібліотеки, а директорові бібліотеки Наталії Шариній погрожували: «Ви ускладнюєте своє становище». Тобто, гіпотетично, директриса вже приречена на тюремні нари у в`язниці Лефортово?

Поки вона на волі. Дві години тому автор цих рядків потелефонував їй і запитав, чи можна прийти в бібліотеку попрацювати в читальному залі. На що Наталія Шарина відповіла, що «бібліотека не працює і до Нового року не працюватиме».

До речі, директор Української бібліотеки в Москві – відомий фахівець бібліотечної справи, людина енциклопедичних знань, відомий у столиці бібліофіл. Наталія Шарина тривалий час працювала в уряді Москви, визначала політику комплектування сотень бібліотек столиці.

Три роки тому, коли з бібліотеки російські державні патріоти вигнали її фундаторів, які дбайливо протягом багатьох десятиліть збирали книги українською мовою, то саме Наталія Шарина була покликана вигнати націоналізм з московської державної установи культури.

Адже спочатку і бібліотека, і всі її фонди належали не державі, а українській національній громаді. Історія бібліотеки налічує більше 80 років. Ще в 20-х роках про українську бібліотеку багато писали радянські газети. Сьогодні це державна бібліотека, її фінансує уряд Москви.

Між іншим, до бібліотечного скандалу в 2007 році були залучені навіть президенти України і Росії. Заяву, в якій було стільки негативних оцінок і емоцій, про знищення книжкового, журнального і газетного фонду бібліотеки зробив Віктор Ющенко. І між іншим, полемізуючи з ним, президент РФ, нині всевладний прем`єр-міністр Володимир Путін публічно заявив, що Бібліотека української літератури в Москві – «це зразкова культурно-освітня установа».

Тобто, президент вважав, що бібліотека української літератури зразкова, а через три роки, бібліотека стала ідеологічним центром русофобії, розпалювання ксенофобії і національного екстремізму.

Не знаю як хто, але коли вбивали вболівальника «Спартака» і били молодих людей з обличчями кавказької національності на Манежній площі, я особисто жовто-синіх державних прапорів України не бачив.

Директор Наталія Шарина розповіла, що під час першого обшуку міліція запропонувала співробітникам бібліотеки знайти на полицях всі книги, в яких є слово «націоналізм». На моє питання: «Чому ви не зробите це самі?», було сказано: «Ви хочете, щоб ми перевернули бібліотеку, і всі книги були на підлозі?»

Річ у тому, що відповідно до статті 13 федерального закону «Про протидію екстремістській діяльності», екстремістською літературою визнана та література, яка опублікована на офіційному сайті Міністерства юстиції РФ. Але, за словами Наталії Шариної, «жодного видання, жодної книги, що входить в цей список, у нас немає і не виявлено».

Логіку російських чиновників зрозуміти неможливо. З таким же успіхом в електронному каталозі можна було набрати слово «фанатизм», «шовінізм», «гомосексуалізм», «ксенофобія», і можна всю бібліотеку викинути на смітник або спалити на багатті. В крайньому випадку, для учених, студентів, аспірантів можна створити спеціальний фонд і книги видавати лише за запитом відповідних наукових установ.

Навряд чи з якої-небудь бібліотеки, яких у Москві тисячі, вилучаються книги, де є слово «націоналізм». Причина міліційної перевірки, напевно, зовсім інші, тривіальні. Шикарне приміщення української бібліотеки в Москві – це світлі читальні зали, чудові сховища для книг. Бібліотека розташована поряд з метро. Можна запропонувати версію про те, що цей ласий шматок «квадратних метрів» когось дуже сильно зацікавив, і почалися бої за ліквідацію «ідеологічного центру українського націоналізму» в Москві.

Очевидно, що московська влада пішла на «бібліотечний скандал», тільки одержавши дозвіл з самого верху. А головним ідеологічним сірим кардиналом у Росії є, як відомо, «могутній міністр пропаганди», заступник голови адміністрації президента РФ Владислав Сурков.

Тобто Росія свідомо йде або на загострення відносин з офіційним Києвом, або - побачивши, як українська влада ковтає, не закушуючи, приниження і образи національних почуттів, національної гідності, української культури - вирішила знищити останні паростки україністики в Росії.

До речі, минуло лише півтора місяці після того, як за судовим рішенням, була закрита українська громадська організація «Українці Росії». Тобто – це не просто поодинокі факти дискредитації і боротьби з російськими громадянами – етнічними українцями, яких в Росії, за останнім переписом, живе близько п`яти мільйонів, а цілеспрямована стратегія російської влади.

В принципі, здавалося б, немає потреби описувати, що коїться в сусідній державі і за якими правилами живуть росіяни. Це їх право, законне і, в принципі, «господар пан».

Але в нашому випадку зачеплена честь української держави. Тому що абсурдність причин, в результаті яких закрита бібліотека, очевидна і не потребує ніяких дискусій. Це провокація!

А далі риторичне запитання. І що ж міністерство закордонних справ України? Знов виступить із заявою чиновник-дипломат третього ешелону і скаже: вони (Росія) мали право! Закривати, принижувати національну гідність, ліквідовувати, забороняти. Сум!

Віктор Тимошенко